Криза Організації Об’єднаних Націй: чому вона не зупиняє жодного конфлікту у світі

Станом на 2026 рік ООН переживає кризу: війни в Україні, секторі Гази, Судані та інших регіонах тривають, а Рада Безпеки залишається паралізованою

Організація Об’єднаних Націй (ООН) постала після Другої світової війни як головний гарант миру й безпеки. Сьогодні, у 2026 році, вона переживає глибоку кризу. Війни в Україні, секторі Газа, Судані та інших гарячих точках тривають, а Рада Безпеки ООН залишається паралізованою. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш прямо заявив: "Правда в тому, що Рада Безпеки систематично неспроможна покласти край найдраматичнішим конфліктам сьогодення". Ця заява, зроблена ще у вересні 2024 року, лишається актуальною й сьогодні. Чому так відбувається? І що стоїть за фінансуванням цієї організації?

Фінансування ООН: хто платить і скільки

Бюджет ООН формується з двох основних джерел: обов’язкових внесків (так званих оціночних) та добровільних пожертв. Обов’язкові внески йдуть на регулярний бюджет (адміністративні витрати, секретаріат, політичні місії) та на операції з підтримання миру. Добровільні – переважно на гуманітарні програми, як-от допомога дітям чи біженцям.

Станом на 2025 рік регулярний бюджет ООН оцінювався приблизно в $3,72 млрд, а на 2026 рік Генеральний секретар запропонував скоротити його до $3,24 млрд – на 15%. Найбільший платник – США – сплачують 22% регулярного бюджету, тобто близько $826,9 млн за 2025 рік. За ними йде Китай – 20%, або приблизно 685,7 мільйона. Японія – третій за величиною донор (близько $237,2 млн), Німеччина ($194,9 млн), Велика Британія ($136,8 млн) та Франція ($132,3 млн). Станом на кінець грудня 2025 року лише 151 держава з 193 повністю сплатила свої обов’язкові внески. Серед боржників – США з накопиченими боргами близько $1,5 млрд.

Операції з підтримання миру фінансуються окремо. Бюджет на 2024–2025 роки склав $5,6 млрд – на 8,2% менше, ніж попереднього періоду. Найбільші платники тут трохи інші, бо постійні члени Ради Безпеки сплачують вищі ставки. Топ-10 країн-донорів виглядає так:

Джерело: офіційні дані ООН.

США, попри високий внесок, через рішення Конгресу 1994 року обмежують свою частку миротворчого бюджету на рівні 25% і накопичили борги. Китай, навпаки, збільшив свою частку з 15% у 2019–2021 роках до 18,69% сьогодні – це додаткові $306 млн щорічно. Добровільні внески, які йдуть на дитячий фонд ООН, програму розвитку чи Всесвітню продовольчу програму, також переважно надходять від розвинених країн. США тут традиційно лідирують, хоча точні суми щороку різняться залежно від пріоритетів Конгресу.

Що країни отримують назад: користь і розчарування

Великі платники – США, Китай, європейські держави – отримують насамперед вплив. Постійні члени Ради Безпеки (США, Китай, Російська Федерація, Велика Британія, Франція) мають право вето, яке дозволяє блокувати будь-яке невигідне рішення. Саме тому Російська Федерація вже понад 3 роки блокує серйозні резолюції щодо своєї агресії проти України, а США – щодо ситуації в секторі Газа. Для країн, що розвиваються, ООН – це джерело гуманітарної допомоги, миротворчих контингентів і технічної підтримки. Бангладеш, Індія, Пакистан та Непал щороку надсилають тисячі військових до миротворчих місій і отримують компенсацію з бюджету операцій.

Але для багатьох аналітиків це нерівноцінний обмін. Великі донори скаржаться на неефективність: США, наприклад, у бюджеті на 2026 рік запропонували повністю припинити фінансування миротворчих операцій, посилаючись на "невдачі місій". Країни, що розвиваються, нарікають, що їхній голос у Раді Безпеки майже не чути. Для України, яка переживає повномасштабну війну, ООН стала символом безпорадності: резолюції Генеральної Асамблеї приймаються, але вони не мають обов’язкової сили, а Рада Безпеки не може навіть запровадити дієві санкції проти агресора.

Шляхи реформування: від розширення до обмеження вето

Реформа ООН обговорюється десятиліттями, але реальний прогрес мінімальний. Головна проблема – Рада Безпеки, створена 1945 року для світу, де панували 5 переможців війни. Сьогоднішній світ інший. Група G4 (Бразилія, Німеччина, Індія, Японія) пропонує розширити Раду до 25–26 місць, додавши 6 постійних місць без вето на першому етапі. Африканський союз вимагає щонайменше двох постійних місць для Африки з правом вето. США в 2024 році заявили, що підтримують два постійні місця для африканських держав, але без вето, а також представництво для Німеччини, Індії та Японії.

Генеральний секретар Антоніу Гутерреш неодноразово закликав: "Цю Раду слід розширити та зробити її більш репрезентативною для сучасних геополітичних реалій". Франція та Велика Британія підтримують проміжний варіант: спочатку створити нові місця на 10–15 років з можливістю перетворити їх на постійні. Однак будь-яка зміна вимагає схвалення двома третинами держав-членів і ратифікації постійними членами. Саме право вето робить реформу майже неможливою: жоден постійний член не хоче його втрачати.

Крім того, у 2025 році через фінансову кризу в ООН розглядають внутрішні реформи: об’єднання департаментів, скорочення "роздутих" керівних посад і перерозподіл ресурсів ближче до місць конфліктів. Це могло б зекономити кошти, але не вирішить головної проблеми – політичної паралізації.

Майбутнє без ООН: чи можлива заміна?

Повна ліквідація ООН малоймовірна – надто багато держав інвестували в неї десятиліттями. Але якщо криза поглибиться і організація втратить легітимність, на її місці може виникнути вакуум. Деякі експерти прогнозують посилення регіональних блоків: НАТО для Європи, Африканський союз для Африки, АСЕАН для Азії. Економічні питання, ймовірно, перейдуть до Групи двадцяти, де вже сьогодні обговорюють глобальні виклики без права вето.

Деякі аналітики пропонують створити нову організацію – "Лігу демократій" або оновлений глобальний форум без постійних членів з вето. Однак історія показує: без згоди великих держав жодна нова структура не запрацює. Росія та Китай, швидше за все, не приєднаються до формату, де їхній вплив зменшиться. Для України це означатиме, що безпекові гарантії доведеться шукати в двосторонніх угодах і міцних альянсах, а не в універсальній організації.

Криза ООН – це не просто фінансова нестача чи бюрократія. Це відображення глибокого розколу сучасного світу. Організація досі виконує важливу роботу: координує гуманітарну допомогу, бореться зі зміною клімату, розробляє стандарти прав людини. Але в головному – зупинці воєн – вона програє. Поки постійні члени Ради Безпеки використовують її як арену для геополітичної боротьби, а не інструмент миру, конфлікти триватимуть. Реформа можлива, але вимагає політичної волі, якої сьогодні бракує. Без неї ООН ризикує перетворитися на символічний клуб, а світ – на арену, де кожен сильний діє на власний розсуд.