Тегеран висуває ультиматум, який може змінити правила гри: це шлях до угоди чи сигнал затяжної війни
Іран висунув нову вимогу щодо припинення вогню – визнання суверенітету над Ормузькою протокою. Включно зі визнанням спірних островів (зайнятих Іраном досить давно) територією Ісламської Республіки. І "плата за транзит", у такому разі, є логічним кроком. Про що говорить сама вимога Ірану у нинішній ситуації? Чи може вона бути виконана? Видання "Коментарі" розбиралося у цій темі, зібравши думки експертів.
Тегеран демонструє, що готовий до затяжної війни
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, експерт РНБО у 2001-2011 рр. з питань заморожених конфліктів у Євразії Віталій Кулик зазначив, все залежить від того, наскільки є сили у міжнародної коаліції, яка зараз формується, для забезпечення безпечного проходу через Ормузьку протоку.
"Трамп, звичайно, може вийти із війни, заявити, що він переміг і всі цілі досягнуті, але, що робити з Ормузькою протокою – це питання типу місцевих і європейців. Ці вимоги Ірану пов'язують інтересами всіх заінтересантів. У тому числі тих, хто отримує нафту і газ з Перської затоки. Якщо, наприклад, плата для Китаю та Індії через прохід Ормузькою протокою не є такою бажаною, але прийнятною, то для європейців, як і країн Перської затоки, які залежні від політичної кон'юнктури, це стає питанням виживання. Тому вони будуть тиснути на США, щоб, по-перше, США залишалися самі у Перській затоці, і, по-друге, щоб сприяли недопущенню блокування Ормузької протоки з боку Ірану", – зазначив експерт.
Віталій Кулик продовжує, звичайно, що виконувати поки що цю вимогу Тегерану ніхто не збирається. Тому це потрібно розглядати як проміжний етап з боку Тегерану, підвищення ставок.
"Я, наприклад, не відкидаю, що у підсумку, коли вийдуть на велику угоду про припинення війни, то острови дійсно можуть відійти до Ірану, вже офіційно. З іншого боку, американці, ніби обіцяли ці острови ОАЕ. Тому у цій історії ще далеко до завершення. Можна очікувати нові удари по Ірану США та Ізраїлю. Не закінчилося ще "полювання" на політичну еліту, зокрема на Моджтабу Хаменеї. Тому почекаємо в якій алітерації сторони дійдуть до якихось більш результативних переговорів, коли вичерпаються силові варіанти і настане час дипломатії. Поки що вимога Ірану говорить про те, що він готовий до затяжної війни і вважає, що час грає на нього. Тому він відчуває у собі силу висувати такі вимоги, які свідчать більше про символічну перемогу Тегерану, ніж про білий прапор для переговорів", – констатував співрозмовник порталу "Коментарі".
"Ультиматум" Ірану – реальна теза для обговорення контурів нової угоди США та Ірану
Співзасновник Аналітичної мережі "Research Solutions" Ігор Тишкевич говорить, що на перший погляд вимога Ірану виглядає, як спроба підняти ставки. Насправді не зовсім так.
"Для розуміння варто озирнутися на історію "ядерної угоди", яку США підписали. Згодом використовували партнерство з Іраном для боротьби проти Іділ. Особливо на території Іраку. Але бої закінчилися, потреба у КВІР як ударній силі відпала і у 2018 році США виходять із угоди. Чи причина порушення умов Іраном? Ні. Заява Трампа що угода "більше не відповідає інтересам США". Знайомо? Природно, що палко підтримували це дійство Ізраїль і Саудівська Аравія. Далі країни ЄС намагалися врятувати угоду, але без США вона не працювала. З відходом Трампа США розпочинали переговори про відновлення угоди. Але Іран вважав себе ошуканим і виставляв додаткові умови. Сполучені Штати так само не могли просто повернутися "до старого тексту", бо виникло б питання "а, що це було 2018-го". Та й Ізраїль активно використовував своє лобі, щоб такого не трапилося за жодних обставин. Варто зазначити, що паралельно, залучені до конфлікту сторони з 2019 року активно обмінювалися ударами. Але переважно на території "третіх країн". Одним словом, угоди тоді не вийшло", – наголосив експерт.
За його словами, агресія США та Ізраїлю 2026 року – лише продовження старого конфлікту. І кожна зі сторін бачить нову угоду як "перемогу" своєї чи то дипломатії, чи то військової сили. Для США важливими є нові умови. І паралельно отримання доступу в нафтову сферу та енергетику, де нафта та електроенергія реальні цілі, а уран – та сама "картина перемоги". Після чого можна навіть санкції зняти.
"Для Ірану на початку 2026 року було досить просто зняття деяких пакетів санкцій. Переважно персональних, а адреса сімей керівництва КВІР – це була б демонстрація "моральної перемоги". А реальна мета – вплетення в регіональну політику та розширення зв'язків зі своїми проксі. Але такий варіант ніяк не підходить насамперед для Ізраїлю. Та й для США також, адже Трампу хочеться ресурсів. Виходить глухий кут. І тут Іран робить пас протокою", – зазначив Ігор Тишкевич.
При цьому він називає такі вимоги Тегерана дуже сильним ходом, тому що тема протоки була поза полем тем попередніх переговорів. Трампа не цікавить проблема підтримки порядку в Ормузькій протоці. Більше того, деяка дестабілізація на ринках нафти та газу йому зараз вигідна.
"У разі, якщо Трамп отримує доступ до експорту іранської нафти – тема протоки її не цікавить подвійно. Точніше те, що Іран забезпечуватиме там "безпеку" для США буде "економією коштів". Для Ірану контроль за протокою – своя "історія перемоги". Так, країну бомбардували, але країна приросла територіями. Причому територіями з величезним геополітичним та геоекономічним значенням. В обмін на таку "історію перемоги" Іран може погодитися віддати збагачений уран. Ось вона "історія перемоги" для США. І, нарешті, на цьому фоні сторони можуть цілком спокійно говорити про спільний збут частини вуглеводнів, що видобуваються в Ірані. Для Трамп контроль над експортом Венесуели та можливість частково мережу на термінали в Ірані – геополітичний успіх. І гарна і смачна морквина, якщо пам'ятаєте схему з осликом, возом та вудкою. Саме тому "ультиматум" Ірану я сприймаю, як першу реальну тезу для обговорення контурів нової угоди США та Ірану", – зазначив експерт.
Читайте також на порталі "Коментарі" - світ на межі катастрофи: через що ООН б'є на сполох.