Військовий тиск може обернутися для США пасткою без виходу
Дональд Трамп має на Близькому Сході дві опції: посилити ескалацію або піти на переговори. США можуть розпочати масштабну військову операцію з Ізраїлем, про що зараз активно пишуть ЗМІ, щоб змусити Іран капітулювати. Але ризики високі. Чи наважаться США на наземну операцію? Як довго ще може тривати конфлікт? Видання "Коментарі" розбиралося у цій темі, зібравши думки експертів.
Іран використовує тактику – не можеш виграти, затягуй переговори
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, експерт РНБО у 2001-2011 рр. з питань заморожених конфліктів у Євразії Віталій Кулик зазначив, що, якщо не буде наземної операції США в Ірані, то конфлікт може тривати достатньо довго і це не в інтересах Трампа. А операція залежить від спроможності США нанести такі збитки, які змусять Тегеран піти на поступки і згодитися на підписання мирної угоди.
"Як показує історія, Тегеран завжди дотримувався тактики по затягуванню переговорів з намаганням вийти на якусь вигідну для себе опцію. Тобто оця невизначеність – це опція переговорного процесу іранців. Вони завжди затягували всі переговори і шукали якусь вигідну для себе опцію під час цих переговорів. Тобто не можеш виграти, затягуй переговори. Це розуміють американці, принаймні ті, які є фахівцями по Ірану. Тому будуть намагатися нав'язати якусь точкову угоду і таймінг для Ірану з якого він не зможе сплигнути. Можливо, це буде удар по критичній інфраструктурі, достатньо потужний для того, щоб повпливати на Тегеран з вимогою досягнути якихось переговорних позицій. Проте, Вашингтон вв'яжеться у всю цю історію лише тоді, коли буде переконаний у тому, що йому це вдасться зробити", – зазначив експерт.
Віталій Кулик уточнює, що попередні спільні з Ізраїлем удари Вашингтону по Ірану не дали потрібного результату. Тобто, само по собі усунення вищого політичного керівництва не призводило до надійного мирного процесу. Тому що немає альтернативної еліти, яка зможе захопити владу. Немає людей у владі, які будуть готові піти на капітуляцію. Немає тих здобутків в результаті ударів, які могли б бути достатніми для примусу Тегерана для переговорів.
"Тому, це може бути лише, наприклад, руйнування якоїсь критичної інфраструктури. І тоді, перебуваючи на межі гуманітарної катастрофи, Іран пішов на якісь поступки. Або це удари по, в першу чергу, по нафтопереробним підприємствам і енергетичній інфраструктурі самого Ірану в Перській Затоці і унеможливлення здійснення Ірану військових операцій в Перській Затоці. Якщо це буде досягнуто, тоді є шанс на те, що Тегеран піде на якісь поступки і Трампу вдасться отримати необхідні преференції перед виборами. Якщо ж цього не досягається, то це може бути, знову ж таки, більш знакові удари, які демонстрували б силу Сполучених Штатів в регіоні. Вони мають продемонструвати, що саме Сполучені Штати нав'язують Тегерану правила гри і показують союзникам, що Вашингтон не програв цю війну з Іраном. Бо багато було запитань, що ж у підсумку отримують союзники Сполучених Штатів. Бо ж по факту вони нічого не отримують, більше того, виникає повний дефіцит безпеки в регіоні", – зазначив співрозмовник порталу "Коментарі".
Підсумовуючи Віталій Кулик наголосив, що світ просто не бачить споможності Сполучених Штатів забезпечити необхідні умови.
"Те, що я читаю американських і ізраїльських експертів по Ірану, то я якраз не бачу можливості нанесення якогось разового удару, який примусить до капітуляції Тегеран. Це може бути довга історія, але оскільки ми живемо в постмодерністському світі, то, відповідно, Трамп буде видавати бажане за дійсне і говорити, що його удари знищили інфраструктуру і примусили до переговорів, а самі переговори будуть безкінечні, безрезультатні. Тому закінчення війни може і не відбутися. В інформаційному просторі війна і перемога, а в реальності затяжні переговори і безрезультат", – резюмував експерт.
Є можливі три сценарії
Директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос зазначив, що зараз ситуація виглядає, як межова: шальки терезів можуть хитнутися в обидва боки – як у бік деескалації, так і подальшої ескалації.
Експерт зауважує, що його джерела говорять, що остаточного рішення немає і, як це часто буває, навіть якби воно було, його можуть змінити в останній момент.
"Я б не став зараз вибудовувати бінарну логіку "буде чи не буде", а скоріше розглянув би три сценарії. Перший – обмежена десантна операція (Харк, можливо, Кешм). Ймовірність помірна, але зростає. Це те, що зараз реально обговорюють і публічно лобіюють, зокрема, генерал Маккензі відкрито закликав до цього. Логіка проста: захоплення острова як козиря для перемовин, без наміру утримувати материкову територію, тобто - ескалація, де сторона шукає символічну перемогу без повної ставки", – зазначив експерт.
За його словами, другий сценарій – жорсткий: повномасштабне наземне вторгнення на материк. Ймовірність низька, оскільки аналітичні оцінки витрат жахливі: мобілізація до 100 тис. військових і оптимістичний сценарій у 20 тис. американських втрат. Лондонський Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS), відомий щорічним виданням The Military Balance, оцінює іранські сили в 570 тис. діючих плюс 350 тис. резерву - і це, як ви розумієте, не Ірак 2003 року. Провідні аналітичні центри (Atlantic Council, єгипетський Al Habtoor) вважають, що немає історичного прецеденту "чистого виходу": окупація неминуча, а її наслідки ми вже бачили в тому ж Іраку та Афганістані.
Експерт зауважує, до речі, на Polymarket станом на середину червня оцінювали вторгнення до 2027 року як малоймовірне, хоча ця оцінка вже трохи застаріла на тлі липневої ескалації.
"Третій сценарій – продовження повітряно-морського тиску без залучення наземних сил. На мою думку, це залишається найбільш вірогідним базовим сценарієм на найближчі тижні. Логіка Трампа, яка діє у формі синусоїди "тиск – відпустити", полягає в тому, щоб тримати ескалацію керованою, уникаючи пастки затяжної окупації, яка є політично токсичною перед виборами (60% виборців проти іранської авантюри, і це ще не осінь). Проблема в тому, що іранці це також чудово розуміють. А, як щодо символічної десантної операції (острів) замість стратегічної (материк)? Перше виглядає як інструмент тиску в межах контрольованої ескалації, тоді як друге – це вже якісний стрибок, до якого американський істеблішмент явно не готовий. І тут можна з високою часткою ймовірності стверджувати, що навіть захоплення острова для переговорних торгів буде, як кажуть аналітики Фонду захисту демократій (FDD), "пасткою власного виготовлення" (a trap of America's own making)", – зазначив Ігор Семиволос.
На його думку, існує величезна асиметрія між "захопити" vs "утримати". Якщо для захоплення острова чи островів потрібно декілька годин, то його утримання в межах зони ураження балістичних ракет, дронів і навіть переносних ЗРК видається набагато складнішим завданням. До того ж військовому контингенту потрібне постійне морське постачання: кожен корабель забезпечення повинен буде проходити через Ормузьку протоку та Перську затоку, залишаючись у зоні ураження. Ц це, якщо не говорити про військових, які перебуватимуть на цьому острові.
"Іран отримує стимул саме тому, що втрата вже здобутого болючіша за втрату можливого. Щойно з'являться перші жертви, іранський режим використає відео загиблих американських військових як потужну пропаганду - тобто навіть тактичний успіх обертається стратегічною поразкою в інформаційному полі. Це операція з високим ризиком і сумнівним стратегічним виграшем: вона не може дати того, що обіцяє, - класична пастка ескалації, де вихід дорожчий за вхід. Якщо застосувати ескалаційну рамку німецького конфліктолога Ґлазла, то це саме той момент, коли тактична дія (символічне захоплення для тиску на переговорах) ризикує перетягнути конфлікт на вищий щабель ескалації: реальні американські втрати створюють внутрішньополітичний тиск у США, породжуючи потребу або ескалувати далі, або принизливо відступити. Обидва виходи гірші за статус-кво, що передував операції", – зазначив аналітик.
Читайте також на порталі "Коментарі" - Трампу кинули виклик у суді: яке важливе рішення президента США може бути скасовано.