Переорієнтація на Схід: як змінився ринок збуту нафти та газу Росії за час війни

Від початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році світова енергетична карта зазнала докорінних змін. Західні санкції, введені у відповідь на агресію, стали каталізатором масштабної переорієнтації російського експорту нафти й газу з традиційних європейських ринків на країни Азії. За 3 роки російський енергетичний сектор пережив безпрецедентну трансформацію, яка вплинула не лише на економіку РФ, а й на глобальні енергетичні баланси. У цій статті ми розглянемо, як змінювалася географія російського експорту нафти й газу з 2022 по 2025 рік, які причини стояли за цими змінами, а також які наслідки це мало для бюджету та економіки Росії.

Як змінився ринок збуту нафти та газу Росії за час війни

Західні санкції та трансформація нафтогазового ринку 

На початку 2022 року Росія залишалася одним із ключових постачальників нафти та газу до країн Європейського Союзу. Близько половини всього експорту сирої нафти та понад 60% трубопровідного газу прямували до європейських споживачів. Однак уже в перші місяці війни ситуація почала різко змінюватися. Західні країни, у відповідь на агресію, запровадили масштабні санкції, які обмежили доступ російських компаній до фінансових ринків, технологій та логістичних послуг. Особливо жорсткими стали обмеження на експорт нафти морським шляхом, зокрема через запровадження цінових стель і заборону страхування танкерів, що перевозять російську нафту.

Ці заходи змусили російські енергетичні компанії шукати нові ринки збуту. Вже у другій половині 2022 року спостерігалося зростання поставок нафти до Китаю, Індії та Туреччини. Однак переорієнтація була непростою: азійські покупці вимагали значних знижок, а логістика стала дорожчою через збільшення відстаней та необхідність обходити санкційні обмеження.

Для обходу санкцій Росія активно використовує "тіньовий флот" — танкери, які не підпадають під західні обмеження. Частка таких перевезень у 2024–2025 роках досягла 53%, хоча поступово зростає й роль суден G7+. Крім того, РФ намагається розширити експорт ЗПГ, зокрема до Європи, де попит на цей ресурс залишався стабільним навіть після скорочення трубопровідних поставок.

Динаміка експорту нафти: від Європи до Азії

Протягом 2022 року, незважаючи на санкції, Європа залишалася основним ринком для російської нафти, поглинаючи до 40–50% експорту. Проте вже у 2023 році ця частка почала стрімко зменшуватися, і до початку 2025 року становила лише 6%. Натомість Китай і Індія стали головними покупцями російської сирої нафти: на їхню частку припадало 85% експорту (Китай — 47%, Індія — 38%, Туреччина — 6%).

У березні 2025 року морський експорт сирої нафти з Росії досяг найвищого рівня за останні 6 місяців, хоча в цілому за перший квартал року він був на 10% нижчим, ніж у відповідному періоді 2024 року.

Варто відзначити, що зростання обсягів постачання до Азії відбувалося на тлі суттєвих знижок до світових цін. Наприклад, у травні 2025 року ціна нафти Urals впала до $52,08 за барель, що значно нижче за прогноз уряду РФ і навіть переглянуті оцінки Мінфіну.

Водночас частка "тіньового флоту" — танкерів, які використовуються для обходу санкцій — залишалася значною, хоча з початку 2025 року дедалі більшу роль у перевезеннях відіграють судна, що належать країнам G7+ або застраховані в них. Це свідчить про посилення санкційного тиску і поступову втрату Росією контролю над логістикою власного експорту.

Експорт газу: нові маршрути та втрати ринку

Як і у випадку з нафтою, до 2022 року Європа була основним споживачем російського трубопровідного газу. Однак після початку війни та поступового згортання співпраці з боку ЄС, РФ змушена була шукати альтернативні ринки. Ключовим напрямком став Китай, куди газ постачався через газопровід "Сила Сибіру". У 2025 році обсяг експорту трубопровідного газу до Китаю зріс до 38 млрд м³, що майже дорівнює обсягам, які раніше постачалися до Європи через Україну.

З 1 січня 2025 року, після припинення транзиту через Україну, російський газ до Європи надходить лише через газопровід "Турецький потік" та у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ). У першому кварталі 2025 року імпорт російського газу Європою склав 10,6 млрд м³, з яких 5,9 млрд м³ — це ЗПГ, а 4,73 млрд м³ — трубопровідний газ через Туреччину. Водночас частка ЄС у структурі експорту російського газу зменшилася, а роль Азії зросла.

Варто наголосити, що навіть попри зростання експорту до Китаю, РФ не змогла повністю компенсувати втрату європейського ринку. Китайський напрямок потребує масштабних інвестицій у нову інфраструктуру, а переговори з Пекіном часто завершуються на користь китайської сторони, що дозволяє їй диктувати ціни та умови поставок.

Економічні наслідки для бюджету РФ

Переорієнтація експорту нафти й газу на східні ринки має неоднозначні наслідки для російської економіки. З одного боку, РФ вдалося уникнути повного колапсу енергетичного сектору та зберегти валютні надходження. З іншого — доходи від продажу енергоносіїв суттєво скоротилися через знижки, санкції та зростання витрат на логістику.

У травні 2025 року доходи російського бюджету від нафти й газу скоротилися на 34% у річному вимірі, а порівняно з квітнем — майже вдвічі. Надходження склали лише 512,7 млрд рублів, що стало найгіршим результатом із січня 2023 року.

Така динаміка пояснюється не лише падінням цін на нафту Urals, а й аномально сильним рублем, що зменшує рублеві надходження до бюджету. Податки з нафтових компаній знизилися на 32% рік до року, а газові — майже вдвічі.

Росія була змушена активніше використовувати резерви та скорочувати державні витрати. За даними Банку Росії, на початку 2025 року обсяг міжнародних резервів становив $609,5 млрд, що лише трохи вище за рівень середини 2022 року.

Проте зростання дефіциту бюджету та зниження валютних надходжень створюють серйозні ризики для фінансової стабільності країни.

Глобальні наслідки та перспективи

Переорієнтація російського енергетичного експорту на Схід змінила не лише економічний ландшафт РФ, а й глобальні енергетичні баланси. Європа за 3 роки майже повністю відмовилася від російських енергоносіїв, прискоривши розвиток альтернативних джерел енергії та диверсифікацію імпорту. Натомість Азія стала головним споживачем російської нафти й газу, що посилило залежність РФ від китайського та індійського ринків.

Однак ця залежність має і зворотний бік. Росія втратила можливість диктувати умови на світовому ринку, а її вплив на глобальні ціни суттєво зменшився. Крім того, технологічна ізоляція, обмеження доступу до інвестицій і поступове виснаження ресурсної бази створюють довгострокові ризики для енергетичного сектору РФ.

За офіційною енергостратегією, у базовому сценарії до 2050 року видобуток нафти в Росії впаде з 540 до 287 млн тонн, а експорт скоротиться втричі — з 234 до 79 млн тонн.

Підсумки

Три роки війни та санкцій докорінно змінили російський енергетичний сектор. Переорієнтація на східні ринки дозволила РФ уникнути негайного колапсу, але призвела до суттєвого скорочення доходів, втрати контролю над логістикою і зростання залежності від Китаю та Індії. Європа, натомість, стала енергетично незалежнішою, а глобальні ринки — більш диверсифікованими. Майбутнє російської енергетики залежить від здатності адаптуватися до нових реалій, але вже зараз очевидно: епоха російської "енергетичної імперії" добігає кінця.