Нові економічні реалії: як демографія у Південно-Східній Азії змінює баланс сил у регіоні

Світова економіка входить у фазу тектонічних зсувів, основою яких стають демографічні та структурні зміни у найбільших країнах Східної Азії. Японія, Корея та Китай, так звані "локомотиви" економічного дива минулого століття, стрімко старіють. Це виклик, який уже змінює глобальну структуру виробництва, інвестицій і навіть політики

Нові економічні реалії: як демографія у Південно-Східній Азії змінює баланс сил у регіоні

Водночас Південно-Східна Азія набирає темп, залучаючи капітал, молоде населення й виробничі потоки. Далекосхідна рівновага зміщується на очах, і ці зрушення мають практичні наслідки для всіх: від інвесторів до звичайних людей.

Криза народжуваності та старіння у Японії, Кореї та Китаю

У 2025 році демографічна криза у Японії, Південній Кореї та Китаї досягла історичних меж. Коефіцієнти народжуваності є найнижчими у світі: для Південної Кореї — 0,75, Китаю — 1,10, Японії — 1,16

Довгострокові прогнози вражають: Південна Корея теоретично може втратити до 96% населення протягом століття, Китай — 88%, Японія — 81%. Японія вже втратила понад 600 тисяч жителів лише за один рік, і її середній вік сягнув 49 років, а до 2050 понад третина населення буде старішою за 65 років.

Наслідки старіння не обмежуються лише спадом робочої сили. Зростають витрати на пенсійне забезпечення, скорочується попит на житло та споживчі товари, а також підвищується тиск на бюджет. Старіння ускладнює здатність держав підтримувати динаміку виробництва, інновацій і росту продуктивності.

Як зазначають демографи, Японія першою увійшла у фазу глибокого старіння, але Корея й Китай йдуть за нею. Вже зараз Китай щороку втрачає сотні тисяч робітників, а через 10 років дефіцит стане критичним.

Економічне уповільнення та наслідки для глобального ринку

Старіння демографічної піраміди автоматично веде до стагнації чи сповільнення економіки. За даними Світового банку, економіки Східної Азії у найближчі роки демонструватимуть найнижчі темпи зростання за останні 50 років — зокрема й через демографічну кризу.

Китай у 2025-му втрачає домінуючі позиції: його річне зростання впало до 3-4% із понад 9% десять років тому, а ринок нерухомості та споживчі витрати — у стагнації.

Зростаюче навантаження на соціальні системи, скорочення внутрішнього попиту й гальмування інновацій призводять до втрати динамізму й глобального впливу цих три країн. Їхні компанії змушені шукати дешевші й молодші ринки для виробництва, а інвестори — більш перспективні локації.

Зростання Південно-Східної Азії

На тлі стагнації гігантів Південно-Східна Азія (АСЕАН) стає рушієм регіонального розвитку. Сукупне населення країн регіону перевищує 650 млн осіб, а на відміну від Китаю та Японії, тут частка молоді суттєво більша, а середній вік нижчий за 32 роки.

Утім, цим країнам ще належить пройти довгий шлях до заможності. Так, ВВП на душу населення у 2025 (за різними оцінками, $), складають: Індонезія — 5,248, В’єтнам — 4,986, Філіппіни — 4,439, Камбоджа — 2,948, Лаос — 1,854.

Драйвери економічного зростання Південно-Східної Азії — це молода робоча сила, активна урбанізація та величезний попит на базові інфраструктурні послуги.  Структура економіки тут стрімко змінюється: країни перемикають фокус із сільського господарства та низькоприбуткового виробництва на промисловість, послуги та повномасштабну модернізацію інфраструктури. Таїланд, Індонезія й В’єтнам залучають інвестиції у розвиток залізниць, портів, енергетики, які формують нову міську культуру і приваблюють бізнес із усього світу.

Будівництво інфраструктури та ефект мультиплікації

Класичний сценарій розвитку так званих "азіатських тигрів" полягає у розбудові базової інфраструктури: доріг, аеропортів, електростанцій, каналізації, водопостачання. На початку ХХІ століття експоненціальне зростання в АСЕАН можливе завдяки кумулятивному ефекту таких інвестицій. Розвиток транспортних і виробничих об'єктів у Південно-Східній Азії веде до створення сотень тисяч нових робочих місць і забезпечує підвищення доходів у кілька разів.

За даними досліджень, уже перші етапи реалізації великих інфраструктурних проєктів у В’єтнамі, Індонезії та Таїланді забезпечили приріст ВВП на душу населення на 10-20% протягом 2-3 років після будівництва. Можливість швидкого впровадження простих рішень і дешева робоча сила формують унікальну конкурентну перевагу регіону, а щільність населення створює стабільний попит. Так. вартість будівництва одного метра дороги у В’єтнамі утричі нижча, ніж у Південній Кореї, а ефективність окупності — найвища у регіоні.

Інфраструктура не лише підвищує доступність послуг та інвестицій, а й стає гарантованою платформою для наступних хвиль індустріалізації.

Міграція виробництв: переміщення фабрик у Південно-Східну Азію

Старіння населення та зростання витрат на працю у Японії, Кореї та Китаї зумовлюють масовий відтік підприємств у країни із молодою та дешевшою робочою силою. Саме Південно-Східна Азія вже стала лідером із залучення іноземних інвестицій у нове виробництво. За останні роки приплив інвестицій у цей сектор в регіоні досягнув історичного максимуму, а попит на виробництво з боку транснаціональних корпорацій зростає. Для багатьох країн Південно-Східної Азії втрата Китаєм лідерства у виробництві стали їх головною цінністю та дали економічний шанс.

Феномен релокації виробництва помітний на прикладі В’єтнаму, де вже у 2020-х розміщені десятки електронних, меблевих і текстильних комбінатів, раніше виведених із Китаю чи Кореї. Це створює нові робочі місця, стимулює урбанізацію й прискорює прийняття технологій.

Нові реалії для регіону та світу

Зсув демографічних і економічних центрів сили у Східній Азії вже змінює "правила гри" у світовій економіці. Японія, Корея і Китай стикаються з тривалим спадом, характерним для розвинених економік із високим рівнем старіння, що обмежує їхню можливість бути рушіями світового зростання. Південно-Східна Азія натомість отримує унікальний шанс стати новим хабом для глобального виробництва й інвестицій. Суттєву роль у цьому відіграють демографічний молодіжний бум, дешева робоча сила та неймовірна інфраструктурна активність.

Звичайно, регіон має і власні виклики: низький рівень доходів у більшості країн, відсутність сучасних освітніх систем та ризики політичної нестабільності. Але саме інвестиції у базову інфраструктуру й залучення виробництва з-за кордону вже показали стійке, хоча й нерівномірне зростання.