Ексклюзив Перспективи мінської кризи: чому Білорусь йде шляхом Венесуели, а не України

З початку протестів у Білорусі проти результатів президентських виборів минув тиждень. ЦВК оголосила переможцем (з результатом понад 80% голосів) чинного президента Олександра Лукашенка, який беззмінно править республікою з 1994-го року. Але значна кількість білоруських громадян оскаржують офіційні дані, говорять про фальсифікацію результатів виборів і висловлюють підтримку опозиційному кандидату Світлані Тихановскій. І поки у сусідів триває політична криза, в різних містах України пройшли мітинги на підтримку білоруських протестувальників. У пресі події в Мінську порівнюють з Революцією Гідності в 2014-му році у Києві. Частина експертів дає рекомендації як нашим сусідам повторити успіх українських протестувальників.

Мітинг проти чинного режиму в Мінську 16 серпня зібрав близько 200 тисяч осіб

Ось тільки, спостерігаючи за подіями в Білорусі, виникають асоціації не з Майданом і втечею президента Віктора Януковича, а з громадянським протистоянням в південноамериканській країні Венесуелі, де опозиція протягом шести років не може повалити президента-узурпатора Ніколаса Мадуро. Наші журналісти розбиралися з поточною ситуацією в Білорусі і спробували спрогнозувати подальший розвиток подій у цій багатостраждальній країні.

На прохання очевидців і учасників протестів їх коментарі опубліковано на умовах анонімності, щоб уникнути політичного переслідування.

Без лідера й ініціативи

Протести в Білорусі відрізняються від подій на Майдані тим, що зберігають мирний характер  навіть після застосування сили з боку панівного режиму. Білоруський ОМОН з особливою жорстокістю придушує демонстрації по всій країні. За тиждень протестів понад 6,5 тис. протестувальників було затримано, в лікарнях надають медичну допомогу людям зі слідами побоїв. Ніхто не палить шини,  не закидає міліцію камінням і пляшками із запальною сумішшю, як це було в Києві після розгону наметового містечка в кінці листопада 2014-го року. Білоруські учасники мітингу не зуміли взяти ініціативу в свої руки, а чинна влада не бачить в них для себе серйозної загрози. Про це свідчить проведення 16 серпня цинічного 70-тисячного мітингу на підтримку Лукашенка, куди під загрозою звільнення або позбавлення житла в гуртожитках звезли працівників держпідприємств і бюджетників з усієї країни. Але більшість білорусів все-таки не вірить результатам виборів за версією ЦВК. Так вважає і 28-річний житель Мінська, який проголосував за Світлану Тихановську.

"На багатьох виборчих дільницях голосували чесно і вивішували протоколи. Скрізь, але з різною перевагою перемагала Тихановська. Проте, Лідія Єрмошина (ред. голова ЦВК Білорусі) за наказом Лукашенка "намалювала" йому 80% з копійками. Це число взято "з голови" і повністю відірване від реальності, воно ніяк не пов'язане з підрахунком голосів. З цього моменту міліціонери стали захищати не чинного президента, а самозванця", — пояснив мінчанин.

Причина пасивності білорусів полягає далеко не в "толерантності" або "м'якості" їх характеру та інших надуманих стереотипах, які мусуються в соцмережах.Річ у тому, що серед білоруських протестувальників не виявилося таких лідерів, якими були в Україні Дмитро Ярош, Семен Семенченко або Володимир Парасюк. Саме вони зуміли організувати людей і постати в авангарді революції. Таку тенденцію підтверджує 32-річна мінчанка — свідок побиття трьома ОМОНівцями учасника протестів. Дівчина сприймає Тихановську виключно як символ протестів. На її думку, опозиційного кандидата силою вивезли в Литву білоруські спецслужби, де вона прочитала з папірця звернення до протестувальників не виходити на вулиці і не порушувати правопорядок.

Версія про те, що політик діяла проти своєї волі має право на існування, оскільки у білоруської влади є можливість для шантажу: серед політв'язнів її чоловік, блогер Сергій Тіхановском, який до арешту планував зареєструватися кандидатом на виборах. З боку дії Тихановської виглядають як втеча з країни та капітуляція.

Ключову роль в успіху Єромайдану зіграла консолідація українських організацій і партій правого спрямування в русі "Правий Сектор", які ставили собі за мету зміну керівного режиму. Учасники організації мали фізичну підготовку, та, як виявилося, володіли навичками ведення партизанської війни в міських умовах. За інформацією головного редактора видання "Цензор немає" Юрія Бутусова, учасники "Євромайдану" навіть застосовували проти бійців підрозділу "Беркут" обрізи, виготовлені з мисливських рушниць. Крім того в українських протестувальників була фінансова підтримка з боку бізнесу і волонтерів.

У Білорусі протести мають стихійний характер, і таких ресурсів, як в учасників Революції Гідності в Україні у них немає. За спостереженнями нашого співрозмовника з Мінська, акції виникають спонтанно в найнесподіваніших місцях. У страйках беруть участь  чоловіки і жінки; працівники різноманітних сфер; колективи великих промислових підприємств "МАЗ", "БілАЗа", "Гродноазот". Білоруси вважають за краще влаштовувати акції пасивного опору, які не є ефективними.

"Сам я голосував, звичайно ж, за Світлану Тихановську. Це було 9 серпня о 18.30. Потім я з білим браслетом на руці (символ опозиції, — ред.) здійснив самостійну акцію на знак підтримки свого кандидата. Від виборчої дільниці я звернув на вулицю Козлова, там було порожньо, а потім на проспект Незалежності, де теж було безлюдно, але часто зустрічалися загони міліції і ОМОН, які контролювали обстановку. Бачив три позашляховики з військовими в балаклавах. Обстановка була наелектризована і лякало, що в будь-який час тебе можуть затримати. Однак я йшов далі. Так я дійшов до площі Незалежності. Далі дорога була перекрита  ланцюгом омонівців, і я пішов в напрямку станції метро "Неміга", потім через вулицю Богдановича і проспект Машерова знову вийшов на вулицю Козлова. На цьому я завершив особисту акцію протесту, і цим мій скромний внесок у розвиток демократії в рідній країні обмежився ", — поділився своїм досвідом 28-річний житель Мінська.

Страх убогості та безробіття

Самі білоруси визнають, що від більш активної і масової участі в протестах їх стримує страх перед економічною нестабільністю після зміни влади. Понад чверть держпідприємств в Білорусі — збиткові і отримують дотації з держбюджету. Багато підприємств продовжують працювати і виконують виробничі плани, попри відсутність попиту на ринках збуту, а готова продукція осідає на складах. За останній рік прибуток 383-х підприємств знизився на дві третини. Зазвичай на збиткових держпідприємствах практикується скорочений до трьох або чотирьох днів  робочий тиждень.

Голова науково-промислової асоціації Білорусі Георгій Гріц вважає, що причиною кризових явищ в білоруській промисловості є нерівні умови конкуренції для білоруських і російських підприємств в Євразійському економічному союзі. Експерт пояснює, що основним ринком збуту білоруської машинобудівної продукції є РФ. Нерідко собівартість продукції збиткових підприємств є вищою, аніж ринкова ціна. На думку Гріц, не на користь підприємствам Білорусі  зіграло й зниження світового попиту на промтовари, згортання ділових контактів із закордонними покупцями через пандемію коронавірусу, нестача фінансування і кредитний тягар. Через зниження попиту, поставки готової продукції скоротили навіть найбільш прибуткові підприємства — "БелАЗ" і "Білоруський металургійний завод".

Своєю чергою, Лукашенко штучно підтримує їх діяльність коштом інших, більш успішних підприємств і галузей, витрачає солідні суми бюджетних і кредитних грошей для того, щоб не допустити зростання безробіття в країні. Однак представники опозиції пропонують провести економічні реформи і приватизувати державні активи, що спричинить реструктуризацію всіх виробничих процесів, а також масові скорочення адміністративного та робочого персоналу дотаційних підприємств. Природно, працівників держпідприємств влаштовує підхід Лукашенка, попри його халатне і байдуже ставлення до боротьби з пандемією коронавірусу і нездатність скоротити економічну залежність від Росії.

"Лукашенко — це брехня, лицемірство, хамство, байдужість до закону і усі найбільш низенні та найбридкіші людські якості, які викликають у нас бурю ненависті і обурення. Але, водночас, це й стабільні доходи, це звичний уклад життя. За 26 років його правління кожен протоптав для себе свою життєву доріжку, навчився заробляти, знаючи правила гри. Люди звикли до зони комфорту. Виходить парадокс — люди голосують за Світлану Тіхановську, щоб заспокоїти совість, але, як і раніше, в глибині душі хочуть, щоб все залишилося як за Лукашенка", — пояснив настрої білоруського суспільства житель Мінська.

За інформацією аналітика Артема Шрайбмана, навіть білоруська опозиція не прагне до розриву з Росією, тому що вихід з Євразійського економічного союзу і втрата доступу на російський ринок збуту призведе до зупинки білоруської економіки, а 70% зовнішнього боргу Білорусі припадає на РФ. На думку експерта, ідею розриву з РФ підтримує всього 5-7% громадян, і для учасників акцій протесту не характерні антиросійські гасла. Якщо учасники Євромайдану виступали за відмову від вступу України в Євразійський економічний союз і підтримували інтеграцію в ЄС і НАТО, то учасники протесту в Білорусі хочуть лише зміни чинного режиму за умови збереження зовнішньо- і внутрішньополітичного курсу, що існує нині.

Фактор військових

Істотним ресурсом Лукашенка в боротьбі з опозицією, як і у венесуельського диктатора Мадуро, є лояльність з боку міліції і армії. Наші співрозмовники з Мінська сходяться на думці, що в Білорусі в силовиків, у порівнянні з представниками інших професій, стан привілейований. Лукашенко зробив правоохоронців і військових опорою свого режиму, надав їм різні пільги, надбавки до зарплати, забезпечив квартирами. Вихід Лукашенка з політики найменш вигідний силовикам, тому вони й сприймають опозицію  як загрозу для свого добробуту.

Наприклад, білоруські міліціонери можуть отримати пільговий кредит для будівництва або ремонту житлових приміщень, їм компенсують використання особистого автомобіля в службових цілях. Вони можуть безкоштовно користуватися медичними послугами в спеціалізованих лікарнях, отримувати певні ліки, їздити відпочивати в санаторії і на курорти навіть після виходу на пенсію. Члени сімей правоохоронців можуть отримати безкоштовне житло з розрахунку 20 квадратних метрів на людину.

Втручання Росії

Після телефонної розмови з президентом РФ Володимиром Путіним, яка відбулась 16 серпня, Лукашенко анонсував, що Росія за першого ж запита надасть йому всебічну допомогу для гарантування безпеки в Білорусі. Також він заговорив про керовані ззовні кольорові революції. Лукашенко запозичує манеру поведінки у венесуельського диктатора Мадуро, якого підтримує Росія і який невпинно розмірковує про втручання США у внутрішні справи південноамериканської країни. Олександр Григорович аргументує доцільність військової допомоги РФ на випадок вторгнення НАТО на тлі протестів. Але його занепокоєння викликає наявність військових з країн-членів Північноатлантичного альянсу в Польщі і Литві, які регулярно проводять навчання (наприклад,  цього року на території Польщі проходили спільні з США військові навчання "Захисник"). Насправді ж війська присутність НАТО в цих країнах пов'язане з політикою стримування агресії Росії на східному фланзі.

Уявна загроза з боку НАТО потрібна Лукашенко і Путіну для того, щоб направити в Білорусь внутрішні війська і поліцейський спецзагони РФ в рамках механізму ОДКБ, якщо протести переростуть в антиурядове збройне повстання. Згідно зі статутом ОДКБ, військова допомога країні-члену може надаватися у випадку зовнішньої агресії. Лукашенко дає зрозуміти прихильникам опозиції: якщо вони спробують чинити опір ОМОНу, почнуть будувати барикади і палити шини, тоді ними займеться Росія.

Росія ж може піти на такий крок, щоб посилити залежність режиму Лукашенка в сфері безпеки, а натомість домогтися від нього згоди на інтеграцію Білорусі до складу РФ. Аналітик Артем Шрайбман вважає, що російський уряд не направлятиме війська в республіку, щоб не налаштовувати проти себе білоруське суспільство. Однак не варто забувати про те, що в Кремлі абсолютно рівно поставилися до зростання русофобії в українському суспільстві внаслідок агресії на сході України. Отож, якщо того вимагатимуть обставини, РФ введе війська в Білорусь, і російське суспільство поставиться до цього спокійно. Адже навіть серед молодих росіян  віком до 30-ти років існує стереотип, що після повалення режиму Лукашенка і приходу до влади опозиції послідує розміщення на території Білорусі військових баз НАТО, погіршення економічної ситуації, а також повномасштабна громадянська війна з етнічними чистками і утисками на релігійному грунті.

Не кращим чином для учасників протестів у Білорусі складається ситуація на Заході. Євросоюз зайнятий подоланням негативних економічних і гуманітарних наслідків  пандемії коронавірусу, а США — врегулюванням своєї політичної кризи напередодні президентських виборів. Максимум, на що готовий піти Захід, то це на персональні санкції стосовно Лукашенка та інших білоруських чиновників. Однак обмежувальні заходи проти білоруської влади вводилися і в нульових роках, але не призвели до демократизації або зміни влади в країні.

Судячи з усього, білоруській опозиції буде непросто домогтися зміни політичного режиму.

Раніше журналісти "Коментарів" розбиралися, як Білорусі вдалося врятувати свою економіку .