Поки що все виглядає так, що ультиматум є елементом політико-дипломатичного тиску
У ЗМІ активно обговорюють ультиматум президента України на адресу білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Володимир Зеленський вимагає від нього протягом тижня прибрати розміщене біля українсько-білоруського кордону обладнання, яке допомагає росіянам коригувати дронові удари по Україні. Такий ультиматум ставить самопроголошеного президента Білорусі перед дуже непростим вибором. В Єврокомісії з розумінням поставилися до вимоги Києва, натякнувши, що Білорусь сприяє російській війні проти України. Про що говорить ультиматум Зеленського та які можуть бути наслідки? Видання "Коментарі" розбиралося у цих питаннях, зібравши думки експертів.
Нейтралітет Лукашенка став непереконливим
Професор кафедри політичних наук у КНУ ім. Шевченка, політолог Анна Малкіна зазначила, ультиматум Володимира Зеленського, в першу чергу, є важливим політичним сигналом, яким публічно фіксується відповідальність Олександра Лукашенка за участь у російській агресії, навіть попри те, що Білорусь поки що формально не бере безпосередньої участі у бойових діях.
"І це незручна ситуація для білоруського диктатора, який протягом всієї війни намагався балансувати. З одного боку, він надавав свою територію для розміщення російських військ, ракетних комплексів, авіації та військової інфраструктури. З іншого, постійно демонстрував небажання втягувати білоруську армію у війну, навіть публічно вибачився перед українським президентом. Така стратегія дозволяла йому уникати найгіршого сценарію, тобто прямого військового зіткнення з Україною та нових масштабних санкцій від Заходу. Сьогодні ж ситуація змінилася. Якщо інформація про використання білоруської території для коригування ударів російських дронів підтверджується, то мова вже йде не просто про політичну підтримку Кремля, а про фактичну участь у веденні бойових дій. Саме тому ультиматум Зеленського є спробою провести чітку межу: або Лукашенко демонструє, що ще здатен ухвалювати власні рішення, або остаточно визнає статус Білорусі як військового плацдарму Росії", – зазначила експерт.
Анна Малкіна продовжує, для Лукашенка вибір справді складний. Якщо він виконає вимогу України, це однозначно викликає з негативними для Білорусі наслідками. Якщо ж проігнорує ультиматум, то ризикує отримати новий рівень політичної ізоляції та бути офіційно сприйнятим міжнародною спільнотою як співучасник агресії.
"Але, на мій погляд, не варто очікувати негайної військової ескалації у випадку відмови. Поки що все виглядає так, що ультиматум є елементом політико-дипломатичного тиску. Україна прагне заздалегідь попередити Білорусь про відповідальність за будь-які дії, які сприяють ударам по українській території. Водночас це також сигнал Кремлю, що Україна розглядає будь-яку інфраструктуру, задіяну в атаках, як законну військову ціль незалежно від того, де вона розташована", – зазначила співрозмовниця порталу "Коментарі".
Політолог наголошує, головний наслідок цієї історії може полягати у тому, що нейтралітет Лукашенка, який він намагався демонструвати останні роки, став непереконливим.
"Якщо Білорусь продовжує надавати свою територію для підтримки російських ударів, міжнародна спільнота буде розглядати її як одного з учасників війни на боці Росії. Саме це, а не доля конкретного обладнання на кордоні, є, на мій погляд, головною політичною ставкою нинішнього ультиматуму", – підсумувала Анна Малкіна.
Білорусь повільно перетворюється з активу Кремля на його тягар
Доктор політичних наук, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Ігор Петренко зазначив, на перший погляд ультиматум Володимира Зеленського звучить, як чергова гучна заява, але, уточнює експерт, цікаве тут не в гучності, а в тому, як саме сформульована вимога.
"Зеленський окремо пояснив механіку: публічна заява ніколи не буває першим кроком. Спершу – непублічні сигнали через розвідку й військових: закінчуйте допомагати росіянам. І лише коли реакції немає – відкрите попередження. Ультиматум, отже, не емоція й не імпровізація, а остання сходинка довгої тихої роботи, яка не дала результату. Ще одна деталь, на якій президент наголосив окремо. Лукашенко перед тим вибачився – в інтервʼю арабському телеканалу. Відповідь Києва: вибачення можна залишити при собі, бо деескалація вимірюється не словами, а демонтованим обладнанням, яке можна перевірити. "Вибачаюсь" не працює з першого дня війни. По суті, це універсальна формула: жодних оцінок, лише дія, яку видно. Питання, чому ця вимога взагалі чогось варта. Бо погроза має рівно стільки ваги, скільки за нею стоїть спроможності. А зі спроможністю цього тижня все наочно. 22 червня Повітряні сили вдарили крилатими ракетами по Воронезькому заводу напівпровідникових приладів "Сборка" – він робить електронні компоненти для "Іскандерів", Х-101 і "Панцирів" та давно під санкціями США і ЄС (засіб ураження Генштаб назвав обережно – "крилаті ракети повітряного базування"; гучнішу версію про Storm Shadow подають лише моніторинги, без підтвердження)", – зазначив експерт.
Він наголошує, це не поодинокий епізод, а частина системної роботи по російському ВПК і нафтопереробці: за кілька днів до того зупинився московський НПЗ. За даними Міноборони, від початку року українські дрони уразили понад 800 тисяч цілей і дають понад 90% усіх втрат окупантів. Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді казав і про 500 визначених цілей на території Білорусі.
За словами експерта, Білорусь любить повторювати, що вона ні до чого. Київ відповідає на це не оцінками, а фактами.
"Чотири відомі ретранслятори на прикордонних вишках координують удари "шахедів". Паливо: за словами Зеленського, лише за січень–травень постачання бензину з Білорусі в Росію зросло в 13 разів, дизеля – втричі. Того ж дня Обʼєднаний перехідний кабінет Білорусі (команда Тихановської) через Павла Латушка передав МЗС України 30-сторінкову доповідь з ознаками мілітаризації Мінська. Тут чесно: це оцінка опозиції – зацікавленої сторони, а не висновок розвідки чи НАТО. Її цінність у тому, що вона збігається з тим, що фіксує Київ. Але читати її треба саме так – як експертну оцінку опозиції. Те, що відрізняє цей епізод від звичайної двосторонньої перепалки: Україна тут не сама. Речниця Єврокомісії Анітта Хіппер, коментуючи вимогу Зеленського, нагадала, що Білорусь і далі сприяє російській агресії, і прямо сказала, що Україна має право захищатися. Це більше, ніж дипломатична ввічливість: право на самооборону перестає бути лише тезою Києва і стає зафіксованою позицією Брюсселя. А трохи північніше німецька 45-та танкова бригада – "Литовська" – навчається в Пабраде, за 20 кілометрів від білоруського кордону. До кінця 2027 року це має бути постійна бригада приблизно на 5 тисяч військових, перша така німецька частина за кордоном від часів Другої світової. Не ротація, а структура", – зазначив Ігор Петренко.
Експерт зауважує, що вже була й реакція Москви. Кремль відповів словами. Пєсков назвав вимогу "абсолютно агресивною загрозою", "втручанням у внутрішні справи" та "посяганням на суверенітет" Білорусі й повідомив, що Путін найближчим часом звʼяжеться з Лукашенком.
"І ось тут найвиразніше. З одного боку – конкретна, перевірювана вимога: зніміть обладнання й покажіть. З іншого – апеляція до "суверенітету" від держави, яка не поважає жодного чужого кордону. Коли на предметну безпекову вимогу відповідають абстрактними принципами, це зазвичай означає одне: предметної відповіді немає. Розмову переводять у площину слів, бо в площині дій відповісти нічим. Чим глибше Москва втягує Мінськ, тим більше уваги й ресурсу Білорусь відтягує на північний фланг НАТО – і тим менш керованою стає ситуація для самого Лукашенка. Для України висновок предметний: на цьому напрямі вона більше не наздоганяє події, а задає їм темп – підкріплюючи слова дією й маючи за спиною не лише власну позицію, а й зафіксоване право на самооборону. Білорусь у цій конструкції повільно перетворюється з активу Кремля на його тягар, а головний критерій лишається тим, що його назвав Київ: не що сказано, а що знято", – зазначив Ігор Петренко.
Читайте також на порталі "Коментарі" - Путін відреагував на сигнал із Києва: що у Кремлі заявили про умови для переговорів.