Лідер Китайської Народної Республіки (КНР) Сі Цзіньпін здійснить цього тижня державні візити до Казахстану та Узбекистану. Це його перша закордонна подорож з перших днів пандемії коронавірусу. Чого очікувати від цих візитів (під час яких також може відбутися чергова зустріч російського та турецького президентів)? Чи можуть вони якось вплинути на війну Росії з Україною? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Сі Цзіньпін. Фото: з відкритих джерел
Для української держави на нинішньому етапі її розвитку ці політичні події мають лише мінімальне значення
Доктор політичних наук, професор Валентин Якушик наголошує, що цього тижня увага аналітиків прикута до дипломатичних подій у Центральній Азії. Йдеться про серію зустрічей вищого керівництва країн "незахідного світу" у різних інституційних форматах:
а) у багатосторонніх рамках ШОС – саміт Шанхайської організації співробітництва (міжнародна організація, заснована 15 червня 2001 року лідерами Китаю, Росії, Казахстану, Таджикистану, Киргизії та Узбекистану – прим. ред.) у Самарканді 15-16 вересня;
б) у рамках двосторонніх зустрічей лідерів країн.
"Незахідний світ", зазначає експерт, буде представлено його трьома основними компонентами:
1). Принципове ядро, що ще не єдине, але вже склалося, – потужний і геополітично обережний Китай та його нині суттєво ослаблений північний сусід (рф), керівництво якого стикається із серйозними наслідками своїх геополітичних авантюр.
2). Важливі, досить потужні незахідні країни (Індія та Пакистан, а також Туреччина, яка є партнером, але не членом ШОС), які чітко заявляють про свої особливі позиції у глобальному світі, але не допускають надмірної конфронтації із Заходом – нинішнім геополітичним та геоекономічним гегемоном.
"Зокрема керівники Туреччини добре розуміють, що для здійснення своїх амбітних багатоетапних геополітичних планів важливо зберігати існуючу виграшну для економіки їх країни систему партнерських зв'язків "по всіх азимутах". А також – уникати ситуацій, у яких комусь із "важкоатлетів" сучасної геополітики спало б на думку спробувати сприяти дестабілізації політичної обстановки в Туреччині, особливо у майбутній гострий передвиборчий період", – пояснює Валентин Якушик.
3). Країни, керівництво яких у принципі готове було б приєднатися до гегемона, але розуміє, що в нинішніх досить невизначених умовах, а тим більше, враховуючи особливості політичної та економічної географії регіону Центральної Азії, краще намагатися займати "середню лінію", виявляючи прихильність до східної мудрості ( "Поспішати не треба").
"Майбутня серія зустрічей керівників цієї ("незахідної") групи країн матиме важливе значення для розуміння ними можливостей реалізації їхніх стратегічних та тактичних планів, – упевнений експерт. – А для української держави на нинішньому етапі її розвитку як важливої складової частини єдиного Заходу дані політичні (дипломатичні) події мають лише мінімальне значення, не впливають на принципові події в країні та на її геополітичне позиціонування. Вони вимагають лише уважного спостереження та деякої адаптації до політичних та економічних зрушень, що відбуваються, а також передбачають збереження лінії на маргіналізацію здійснених деякими (геополітично) радикальними силами спроб зруйнувати існуючу нині комплексну та делікатну систему економічних і політичних відносин України та КНР".
У Казахстану, Узбекистану, інших країн регіону з'являється можливість гри з двома векторами – китайським та турецьким
Голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко вважає, що саме такий після тривалої перерви міжнародний візит Сі Цзіньпіня підтверджує, що Росія втрачає колишні зони впливу.
"Спочатку це були країни Південного Кавказу (звідти росіян вичавлює Туреччина), тепер і Центральна Азія. Фактично Росію змушують до того, щоб вона йшла", – каже експерт.
На його думку, Казахстан, Узбекистан, інші країни регіону, окрім хіба що Таджикистану, мають можливість гри з двома векторами – китайським і турецьким. А ось російський вектор йде.
"Думаю, саме таку – двовекторну – політику (китайсько-турецьку), і проводитимуть країни Центральної Азії, – прогнозує Павло Жовніренко. – Припускаю, що під час цих зустрічей наша ситуація якщо й буде згадана, то без слова "війна". Швидше – просто пролунають спільні заклики до встановлення миру. У кращому випадку – до дотримання статуту ООН".
В умовах, коли торгівля з росією у Казахстану та Узбекистану падатиме, Китай має шанс отримати більше політичного впливу в регіоні шляхом тісніших контактів
Асоційований аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, експерт із Східної Азії Олексій Живора розмірковує так:
"Якщо говорити про Казахстан та Узбекистан, то обидві останні роки досить успішно вибудовували відносини і з росією, і з Китаєм. Причому останній ще до вторгнення Росії в Україну і так був для обох основним торговим партнером. Це, у свою чергу, дозволяє їм проводити більш різновекторну міжнародну політику і робить із них справді лідерів центральноазіатського регіону зі своїм порядком денним".
На думку аналітика, Пекін це чудово розуміє – так само як і те, з ким хоче мати справу насамперед.
"І якщо раніше умовно вплив росії та Китаю на центральноазіатський регіон поділявся на політичний та економічний відповідно, то тепер у КНР з'явилася унікальна можливість змінити баланс на свою користь. Це насамперед викликано змінами в мисленні лідерів того ж Казахстану, які почали розуміти, що відносини з росією – це не лише гроші. А гарантії безпеки у них, в принципі, такі самі, як і в України, тому що від ядерного потенціалу відмовилися обидві країни", – зазначає Олексій Живора.
Він наголошує, що в умовах, коли торгівля з росією у Казахстану та Узбекистану падатиме, Китай має шанс отримати більше політичного впливу в регіоні шляхом тісніших контактів. Ймовірно, активізувавши як інструмент ініціативу "Один пояс, один шлях", обіцяючи інвестиції в обмін на лояльність.
"Це, звичайно, не відбуватиметься у вакуумі. Окрім очевидної Росії противником такого розвитку подій буде та сама Індія, але сам формат ШОС побудований не на її користь, – вважає аналітик. – У короткостроковій перспективі для України посилення китайського впливу в тому ж центральноазіатському регіоні може мати позитивні наслідки – менше за близьких політичних союзників у Росії. Ну, а чи не стане посилення Китаю помилкою у середній та довгостроковій перспективах – залишається дискусійним питанням".
Читайте також на порталі "Коментарі" — Росія дедалі виразніше поводиться, як країна-терорист – чому Захід тягне із жорсткою відповіддю Кремлю.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.