"Не допустити Майдану": чим масові протести в Білорусі загрожують режиму Лукашенка

У Білорусі проходять масові протести проти затримання активістів і кандидатів у президенти. Все виглядає так, ніби під вибори, призначені на 9 серпня, білоруські влади "прибирають" потенційних суперників беззмінного президента Олександра Лукашенка. Експерти проаналізували ситуацію для видання "Коментарі"

Україна і Білорусь: траєкторії політичного розвитку

Директор Інституту світової політики (ІСП) Євген Магда підкреслює, що на президентську кампанію в Білорусі впливають кілька факторів.

"Мабуть, головне – Олександр Лукашенко, який з літа 1994 року є першим і незмінним президентом Білорусі, поставивши рекорд для пострадянського простору, – зазначає експерт. – По-друге, пандемія COVID-19, яка серйозно проявила себе на території Білорусі, але не викликала введення карантинних обмежень. По-третє, на статус конкурентів Лукашенка  претендують не представники традиційної опозиції, а екс-глава "Белгазпромбанка" Віктор Бабарыко і директор Парку високих технологій Валерій Цепкало. Активіст Сергій Тихановский знаходиться в СІЗО, і навряд чи буде зареєстрований кандидатом у президенти".

Для громадян України важливо розуміти деякі особливості Білорусі, впевнений Євген Магда.

"Траєкторія політичного розвитку сусідньої країни суттєво відрізняється від української. Наприклад, присутність у виборчих комісіях представників будь-яких опозиційних сил мінімальна, – пояснює директор ІСП. – Несанкціоновані соціологічні опитування в Білорусі заборонені. Більше 80% промисловості країни – у державній власності, а дружні стосунки з Росією у багатьох громадян відторгнення не викликають... Гадаю, в Кремлі добре розуміють ці особливості, адже РФ об'єктивно зацікавлена якщо не в падінні режиму Лукашенка, то в його максимальному ослабленні і досягненні більшої зговірливості. Той буде змушений маневрувати ще енергійніше, зокрема, відвідати 24 червня парад в Москві. Очевидно, це призведе до активізації процесів наповнення формату Союзної держави Росії і Білорусі конкретними проявами".

Масові затримання опонентів Лукашенка, що сталися  наприкінці минулого тижня, в Білорусі не в дивину, — зазначає Євген Магда. Але, продовжує експерт, після грудневих подій 2010 року, відомих як Плошча (масові протести в центрі Мінська проти результатів президентських виборів, коли серед сотень затриманих виявилися і кілька кандидатів у президенти), протести носять, переважно, мирний характер.

"Президентська кампанія Лукашенка будується на тому, що він позиціонує себе як єдиний захисник суверенітету країни, тому обіцяє "не допустити Майдану". Критичні випади на адресу українських Майданів президент Білорусі допускав і раніше, але його політика щодо України залишалася незмінно добросусідською, – говорить директор ІСП. – Головний політичний інтерес України в президентській кампанії у Білорусі – її максимально демократичний характер (як би не складно було про це говорити) та збереження суверенітету держави, з яким у нас 1000 кілометрів спільного кордону".

"Лукашенко не очікував настільки масової активності людей"

Політичний експерт, дипломат Вадим Трюхан вважає, що в Білорусі склалася типова передреволюційна ситуація.

"Велика частина суспільства вже не хоче жити у поліцейській державі, яку створив незмінний з 1994 року президент Олександр Лукашенко. Разом з тим, сам президент і люди, вмонтовані в систему: в першу чергу, силовики і чиновники, не можуть віддати владу, адже від неї залежить їх добробут, – підкреслює експерт. – Тому й робляться спроби зачистити будь-якими способами, в тому числі незаконними, політичне поле від конкурентів. Арешт Віктора Бабарико, найбільш ймовірного і найбільш незручного суперника для чинного президента на виборах, призначених на 9 серпня цього року, – яскравий приклад політичних переслідувань. Адже "претензії" до нього виникли тільки після того, як він зумів зібрати, і то з запасом, необхідну для реєстрації кандидатом у президенти кількість підписів виборців".

Але проблема насправді навіть не в цьому, підкреслює Вадим Трюхан.

"З усього видно, Лукашенко не очікував настільки масової активності людей, які, незважаючи на заборони і політичні репресії, вийшли на вулиці, протестуючи проти беззаконня, – каже дипломат. – Традиційна для авторитарної держави реакція – арешти незгодних з діями влади – призводить до зворотного від очікуваного ефекту. Масовість виступів зростає. Навіть незважаючи на те, що число затриманих обчислюється вже сотнями".

На думку експерта, у Лукашенка є лише два виходи, які можуть врятувати його від неминучої катастрофи.

"Перший – призначити "цапів відбувайл" із когорти силовиків, присоромити їх, відпустити всіх затриманих і чесно змагатися з Бабарико та іншими кандидатами на виборах, – пояснює Вадим Трюхан. – Другий – відмовитися від участі, заявивши, що він дає дорогу молодим.  Зважиться він на один із цих двох варіантів, чи ні — буде залежати від того, чи переросте передреволюційна ситуація у справжню революцію за типом Революції гідності в Україні... До речі, в Білорусі вже "розганяється" ідея про те, що там почалася Революція Надії. При цьому Лукашенку надсилається чіткий сигнал, – вона здійсниться або мирно, або на нього чекає доля Чаушеску".

У такій ситуації, вважає експерт, місця для маневрів залишається мало.

"Тому, прагнучи утриматися при владі будь-якою ціною, Лукашенко і не йде ні на які компроміси, – каже дипломат. – Більш того, напевно забувши досвід Януковича, він намагається заручитися допомогою росіян. Прийнявши днями главу МЗС РФ Лаврова в Мінську, одразу після телефонних переговорів з Путіним, і різко почавши збиратись на, так званий, парад перемоги до Москви, президент Білорусі фактично дав зрозуміти своїм опонентам і білоруському суспільству, що здаватися без бою він не збирається".

"У Лукашенка є трохи більше місяця, щоб зробити висновки і виправити ситуацію"

Аналітик, експерт Українського інституту майбутнього (УІМ) Ігор Тишкевич вважає, що у Білорусі зараз найбільш глибока політична криза за останні 15 років.

"Старий суспільний договір вже не працює повною мірою, з'явилася нова група – міський середній клас – яка грає істотну роль у суспільному житті Білорусі, – говорить Ігор Тишкевич. – Політична криза, погіршення економічної ситуації, серйозні побоювання світової економічної кризи, яка зараз розгортається, пандемія коронавіруса  стали тригером для населення, яке все більш явно демонструє своє невдоволення. Поки – лише невдоволення. Люди просто своїми підписами, підтримкою висунення альтернативних Лукашенко кандидатур, показали своє ставлення до реалізованої політики  теперішньої влади".

Для офіційного Мінська все це виявилося несподівано. Влада просто не знає, як реагувати, — вважає експерт УИБ.

"Коли руйнуються старі політичні конструкції, це відбувається і в медіа-просторі, – продовжує Ігор Тишкевич. – Міський середній клас – це не люди ТБ. Вони комунікують через нові медіа – соцмережі, ютуб-канали і не є споживачами звичного інформаційного пакету від білоруської влади. Все це повторює ситуацію минулорічних президентських виборів в Україні. Перед першим туром ключові кандидати "старої школи" воювали між собою через ТБ. А Зеленський працював через Інтернет. Тепер щось подібне повторюється у Білорусі".

Нервова реакція білоруської влади була, на думку експерта, успішною лише частково.

"Репресії проти Тихановського, який намагався подати себе як Лукашенко, тільки молодший, і грав на електоральному полі чинного президента, частково спрацювали. Але традиційна система придушення та залякування дала збій у випадку з Бабарыко і Цепкало. У влади є трохи більше місяця, щоб зробити висновки і виправити ситуацію", – зазначає Ігор Тишкевич. – При цьому, незалежно від результату (а принцип "не важливо, як голосують, важливо – як рахують" має місце бути в Білорусі), владна система змушена буде змінюватися. Навіть якщо Лукашенко переможе, питання протестних настроїв не знімуть з порядку денного. Рано чи пізно все це проектується на владний режим".

При цьому, підкреслює експерт УИБ, якщо і відбудеться певна політична трансформація, то навряд чи це  виглядатиме як демократія за західним зразком.

"В Україні в якості прикладу трансформації люблять згадувати Сінгапур. Але хіба можна режим Лі Куан Ю назвати демократичним? Або режим Південної Кореї? Китай, де також відбулася трансформація, – окрема розмова. Іран – те ж саме... Трансформація, яку проводять Дуда у Польщі, Орбан в Угорщині – є трансформаціями за прикладом західної демократії?"

Ігор Тишкевич впевнений, що для України  дестабілізація у Білорусі, яка на даний момент балансує між різними центрами сил, є небезпечною.

"Будь-яке порушення цього балансу буде передбачати перегляд відносин з Україною в той або інший бік, – підкреслює аналітик. – Ідеальний варіант – орієнтація Білорусі у бік європейських країн. Але ця теза не знаходить підтримки у більшості білорусів. Втім, як не знаходить підтримки і проросійський вектор. Ставка – на баланс, нейтральність. І будь-які внутрішні потрясіння, особливо в умовах загальної кризи, несуть у собі ризики. Втім, катастрофічних для України наслідків при будь-якому розкладі виборів в Білорусі, я не бачу. Тому що для Білорусі наша країна – важливий балансир для врівноваження впливу тієї ж РФ на саму Білорусь. І важливість України як партнера визнають як Лукашенко, так і його опоненти".