Конфлікт в Нагірному Карабасі: які висновки варто зробити Україні

Ескалація конфлікту на території Нагірного Карабаху триває вже понад місяць. Приналежність цієї історико-географічної області оскаржується вірменами і азербайджанцями. Карабахський конфлікт початку 90-х забрав життя понад 30 тис. осіб, а Азербайджан втратив 20% території. На окупованих територіях утворилася невизнана республіка Арцах. "Коментарі" разом з експертами розбиралися, чим може закінчитися конфлікт в Нагірному Карабасі і які висновки з цієї ситуації повинна зробити Україна.

Конфлікт в Нагірному Карабасі: фінальний акорд бойових дій

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос зазначає, що те, що відбувається зараз в Нагірному Карабасі — це фінальний акорд бойових дій другої Карабахської війни зі звільненням азербайджанськими військами Шуші — по аналогії з фіналом першої Карабахської, в 90-ті роки.

"Тоді падіння Шуші ознаменувало поразку Азербайджану, — нагадує експерт. — Після звільнення Шуші припускаю, що Баку погодиться на припинення бойових дій і зможе за столом переговорів, за умови присутності Туреччини як одного з гарантів, почати переговори про політичне врегулювання. Де головним принципом буде визнання всіма сторонами факту, що Карабах — це Азербайджан".

Проводячи паралелі з ситуацією на Донбасі, Ігор Семиволос закликає пам'ятати, що учасники переговорів і дипломати можуть виграти мир лише за умови, коли їх аргументи надійно підпирають збройні сили.

"Тому слід припинити повторювати, як мантру, що звільнення окупованих Москвою українських територій неможливо військовим шляхом. Всі опції повинні бути на столі — і Україна повинна бути готова діяти відповідно до оперативної можливості і складаються обставинами", — підкреслює експерт.

Конфлікт в Нагірному Карабасі: ніхто не хоче здавати територію

Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко зазначає: "Відповідно до Мадридських принципів, Азербайджану повинні були повернути контроль над територіями, які були окуповані Вірменією навколо Нагірного Карабаху із залишенням для вірмен Лачинського коридору для з'єднання з Нагірним Карабахом. Статус цих територій має бути вирішено шляхом майбутнього волевиявлення".

Але це так і не було реалізовано. Вірменія не хотіла здавати території навколо Нагірного Карабаху, а Азербайджан — дозволити в майбутньому місті провести референдум.

"Тому, на мій погляд, Азербайджан військовим шляхом повертає ті регіони, які були його, але не належали до територій Нагірного Карабаху, — каже Богдан Петренко. — Ймовірно, після військового повернення цих територій, процес знову перейде до дипломатичних переговорів. Вводити азербайджанські війська в сам Нагірний Карабах немає сенсу — оскільки сучасна війна передбачає не тільки контроль територій, але контроль умов (боротьба за ідентифікацію). А в Нагірному Карабасі проживають лише вірмени, які сприйматимуть війська Азербайджану як окупантів".

Експерт підкреслює, що Росія в цьому контексті, прямо не підтримує жодну зі сторін. У тому числі — союзника-Вірменію, з формальних підстав. Тим самим РФ, на думку Богдана Петренко, намагатися:

а) утримати статус дипломатичного посередника в конфлікті;
б) сподівається на перспективу введення свого миротворчого контингенту в Нагірний Карабах, коли військовий конфлікт трансформується в дипломатичний.

"Формально це буде введення російських військ на території, які світове співтовариство визнає Азербайджаном, — вважає експерт. — Що стосується остаточного завершення конфлікту, то, на жаль, мало який конфлікт сьогодні завершується повністю. У кращому випадку, ми отримаємо ще кілька десятків років до його завершення ".

Конфлікт в Нагірному Карабасі: не варто проводити паралелі з Донбасом

Директор Центру міжнародної безпеки Валерій Кравченко вважає, що не варто проводити прямих аналогій між ситуаціями в Нагірному Карабасі і на Донбасі.

"Занадто різна сама по собі природа конфлікту, — пояснює він. — У Нагірному Карабасі — етнічний, національний, релігійний. А у нас — агресія однієї країни проти іншої, конфлікт абсолютно штучний. При цьому формат врегулювання конфліктів і там, і тут — неефективний. ОБСЄ, Мінська група — і ніякого результату ".

На думку Валерія Кравченка, головний висновок, який ми можемо зробити для себе — вміння чекати та готуватися.

"Азербайджан чекав "вікна можливостей", готувався до деокупації своїх територій майже 30 років. При цьому не просто чекав, а підвищував боєздатність армії, купуючи зброю, в тому числі у РФ, в України, — зазначає Валерій Кравченко. — До речі, Росія в цьому конфлікті могла б бути на боці Вірменії — свого союзника по ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку). Але вона визнає (як і весь світ) суверенітет і територіальну цілісність Азербайджану. Ситуація показує справжню цінність союзницьких зобов'язань РФ. Упевнений, "злив" Вірменії по достоїнству оцінять інші члени ОДКБ. Фактично Росія запустила механізм, який ні до чого хорошого її не призведе".

Чекати, поки ослабне Росія (що може зайняти і роки, і десятиліття) — не вихід, впевнений директор Центру міжнародної безпеки.

"В Азербайджану можна було б повчитися тому, як вони відстоюють свої території не тільки військовим шляхом, а й на рівні дипломатії, моралі, освіти, — вважає Валерій Кравченко. — Ніхто не засумнівався, що Нагірний Карабах — частина Азербайджану. Як в Грузії — відповідна риторика щодо Південної Осетії і Абхазії. Так і ми повинні не сумніватися, зміцнювати свої позиції. І не виключати можливу військову деокупацію. Азербайджан постійно тримав у пам'яті цей сценарій. У нас же він, схоже, навіть не розглядається ".

Також експерт звертає увагу, що Азербайджан не наважився б на операцію без потужної підтримки з боку Туреччини. У нашому випадку такими союзниками можуть бути США і Великобританія, вважає Валерій Кравченко. Тим важливіше Україні отримати статут головного союзника США поза НАТО. Не полишаючи при цьому рух в сторону євроатлантичної інтеграції.

Раніше "Коментарі" писали, що Азербайджан і Вірменія звинуватили один одного в порушенні перемир'я.