Політичний шлях Трампа: злети і падіння найексцентричнішого президента США

Залишилося менше ніж тиждень до закінчення президентського терміну Дональда Трампа, який був насичений політичними скандалами. Наступної середи, 20 січня, відбудеться інавгурація 46-го президента США Джо Байдена, представника Демократичної партії. Трамп став єдиним президентом США, якому двічі оголосили імпічмент. Він залишає Білий Дім в умовах найбільшої політичної кризи, з часів закінчення Громадянської війни в 1865 році.

Дональд Трамп. Фото: AP Photo / Gerald Herbert

Більше двох місяців Дональд Трамп відмовлявся визнати свою поразку на виборах, звинувачував демократів у фальсифікації результатів голосування і навіть спробував влаштувати революцію, яка закінчилася протестами 6 січня в будівлі Конгресу США, куди увірвалися його прихильники.

Колишній губернатор штату Каліфорнія, актор і прихильник Республіканської партії Арнольд Шварценеггер порівняв штурм Конгресу з подіями "Кришталевої ночі" (єврейські погроми) в нацистській Німеччині і назвав Трампа найгіршим президентом.

Феномен Трампа

Секрет успіху Трампа на президентських виборах 2016 року криється в спадщині, яку залишив його попередник Барак Обама, а також його соратниця, колишній держсекретар і кандидат в президенти від Демократичної партії Хілларі Клінтон. Улюбленці істеблішменту Обама і Клінтон з реформістською повісткою до фінансової та соціальної сфер, глобалізмом у зовнішній політиці, лібералізацією міграційного режиму, захистом демократії, прав сексуальних, релігійних і расових меншин і навіть нелегальних мігрантів розходилися з очікуваннями значного числа білих небажаних американців середнього класу, простих робітників з провінційних населених пунктів, так званої одноповерхової Америки.

Американська глибинка втомилася від засилля у великій політиці вихідців з прибережних мегаполісів, невиконаних обіцянок демократа Обами завершити "вічні війни" на Близькому Сході, скоротити розрив між багатими і бідними, від ролі міжнародного поліцейського і захисника демократії в усьому світі покладену на США з часів закінчення Другої світової війни, за яку доводиться платити не тільки коштами платників податків, а й людськими життями. Консервативні американці з Техасу і інших південних штатів втомилися від мігрантів, які не вписуються в їх звичний спосіб життя і християнські цінності, побачили в них загрозу своїй ідентичності.

Політичні експерти Джон Карділло і Ентоні Зуркер вважають, що представники політичної еліти з прибережних міст ігнорували проблеми сільських жителів. Аналітик Патрік Торнтон зовсім впевнений, що не тільки істеблішмент ігнорував одноповерхову Америку, а й сам середній клас відокремився від них. Обертався у вищому суспільстві власник будівельного конгломерату Trump Organization, казино і готелів, конкурсу краси "Міс Всесвіт" зі статком у 3,7 млрд дол. Зумів підлаштуватися під настрої солідної групи американських виборців, які голосують не тільки за демократів, а й за республіканців.

Стараннями політтехнологів Трамп побудував імідж успішного, але водночас простого і свійського мужика, якому близькі християнські та сімейні цінності, який реалізував свою американську мрію і на старість років вирішив послужити на благо своїх співвітчизників, "повернути" їм Америку і "зробити" її знову "великою". Такими були його гасла.

На думку Зуркера, кандидат в президенти Трамп протиставив себе не тільки політичній еліті з Демократичної партії, а й істеблішменту всередині Республіканської партії, включаючи колишнього губернатора штату Флорида Джеба Буша, екс-губернатора штату Огайо Джона Кейсіка, відсунути на задній план ультраконсервативних сенаторів-республіканців Теда Круза і Марко Рубіо, які висунули свої кандидатури на пост президента. Трамп полюбився простим американцям, тому що він був ізгоєм у політичних колах. На руку Трампа зіграли відверті прорахунки і непослідовність Хілларі Клінтон. Кандидат-демократ розлютила багатьох американців із середньою освітою своїми заявами про те, що її опонента підтримують відверті простолюдини. Після цього, на мітингах майбутнього президента з'явилися плакати з промовистими написами "Простолюдини за Трампа".

Зуркер вважає, що запорукою перемоги Трампа стало проведення великих мітингів в штатах Огайо, Флорида, Північна Кароліна, Вірджинія, Колорадо, Вісконсін, Пенсільванія, де робітничий клас голосує не тільки за республіканців, а й за демократів. Також політик активно спілкувався зі своїми виборцями через соцмережі.

Аналітик Доменік Монтанаро вважає, що на президентських виборах 2016 року Демократична партія втратила підтримку пролетаріату. Трамп пообіцяв те, що не був готовий зробити жоден політик: обмежити міграцію, побудувати стіну від нелегалів на кордоні з Мексикою, змусити корпорації повернути виробництва з інших країн в Америку, не закривати збиткові вугільні шахти, урізати витрати на міжнародні ініціативи, скасувати штрафи за відсутність страховки, які ввели при Обамі. Провінційна Америка хотіла бачити в Білому Домі близьку за духом людину, який їх почує, і на цю роль підійшов Трамп.

Успіхи і провали

Трампу було чим похвалитися в економіці до початку пандемії коронавірусу в 2020 році. Як повідомляє аналітик Джозеф Зебальос-Роїг, в перші три роки його президентства темпи економічного зростання становили на 2,5%, щомісяця з'являлося 182 тис. нових робочих місць, а рівень безробіття досяг найнижчої позначки в 3,5% за останні 50 років. За Трампа були знижені податки для бізнесу, почався бум у сфері видобутку і експорту нафти і природного газу, збільшився рівень середньої зарплати, чого не спостерігалося в роки правління Обами.

Хоча колишній економіст Білого Дому Аарон Соджорнер вважає, що президент не має суттєвого впливу на розвиток економічних процесів, частка істини в словах Соджорнер є. Адже адміністрація Трампа виявилася безсилою перед негативними соціально-економічними наслідками пандемії коронавірусу, яка призвела до втрати 22 млн працівників, збільшення безробіття до 15% в лютому-квітні минулого року. Економічні успіхи адміністрації Трампа пішли прахом. Не вдалося Трампу й скоротити держборг і дефіцит бюджету.

Не на користь Трампа зіграло його скептичне ставлення до карантинних заходів на початку пандемії коронавірусу. Президента критикують за те, що він не вжив своєчасних дій для запобігання масштабного поширення хвороби. COVID-19 забрав життя понад 300 тис. американців.

Деякі внутрішньополітичні ініціативи Трампа в інтересах його електорату так і не були зрозумілі більшістю американців. Президент явно перегнув палицю з посиленням міграційного режиму. Об'єктом критики стала політика поділу членів сімей нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні. Матерів відокремлювали від дітей і розподіляли по різних місцях тимчасового ув'язнення. Нащадки мігрантів з Латинської Америки та Азії розкритикували рішення влади скасувати видачу робочих віз для фахівців середньої кваліфікації, а обмежитися прийомом виключно висококваліфікованих мігрантів. До скандалів усередині країни і погіршення відносин з Мексикою привела ініціатива по будівництву прикордонної стіни, яку так і не вдалося добудувати. Демократи критикували рішення Трампа припинити прийом біженців-мусульман з гарячих точок.

Супротивники Трампа підносили його міграційну політику як прояв расизму, дискримінації за етнічною ознакою. Стримана реакція президента на зіткнення між прихильниками і противниками демонтажу пам'ятника генералу Роберту Лі, популярному серед американських ультраправих і противників міграції діячеві часів Громадянської війни в місті Шарлоттсвілль в серпні 2017 року породила розмови про те, що Трамп роз'єднує американців.

Нищівний удар по рейтингах президента завдало вбивство білим поліцейським афроамериканця Джорджа Флойда в Міннеаполісі в травні 2020 року. Трагедія спровокувала масштабний протестний рух Black lives matter, який підтримали сенатор Камала Харріс і колишній віце-президент Джо Байден. Перемогу демократам на президентських виборах, виборах в Палату представників і Сенат принесли голоси переважної частини афроамериканців, американців латиноамериканського і азіатського походження, жителів мегаполісів, молоді.

У зовнішній політиці команда Трампа не побоялася відійти від непрацюючих принципів і підходів, діяти безогядно, на думку союзників. США відійшли від визнаного ООН принципу двох держав при врегулюванні палестино-ізраїльського конфлікту, визнали столицею Ізраїлю місто Єрусалим, його право на анексію частини території Західного берега річки Йордан в обмін на інвестування в розвиток Сектора Газа, Лівану, Єгипту, Йорданії, згідно з планом його зятя і радника Джареда Кушнера.

Трамп уклав мирний договір з ісламістським рухом "Талібан" в Афганістані, активізував переговори з лідером КНДР Кім Чен Ином про денуклеаризацію Корейського півострова, надав успішне посередництво в переговорах Ізраїлю з ОАЕ, Бахрейном і Суданом, які домовилися про встановлення дипломатичних відносин, в переговорах Сербії і Косово, чиї лідери домовилися про відновлення торгівлі та транспортного сполучення. Він дав зрозуміти союзникам по НАТО, що Америка — це не благодійний фонд і кожен повинен збільшити витрати на оборону для забезпечення євроатлантичної безпеки. США вийшли з Паризького угоди про захист клімату, умови якого ставлять під сумнів існування вугільної промисловості та енергомістких виробництв.

Однак план Кушнера не був прийнятий палестинцями і більшістю арабських країн. Вихід США з ядерної угоди з Іраном, Паризької угоди про захист клімату зіпсували відносини з європейськими союзниками. Нові санкції проти Ірану і Росії не зробили поведінку цих країн більш передбачуваною і безпечною. Трампу не вдалося переконати Кім Чен Ина відмовитися від ядерної зброї. Торгова війна з Китаєм створила незручності для американських компаній, які там працюють. Трампу не вдалося зміцнити позиції США на міжнародній арені, які похитнулися в роки правління Буша-молодшого і Барака Обами, а вакуум, який залишають за собою американці на Близькому Сході і в Африці заповнюють Росія і Китай.

Жага влади

Дональд Трамп — не єдиний президент США, який пробув на своїй посаді один термін і не домігся переобрання попри різні обставини.

Політичну кар'єру демократа Ліндона Джонсона підкосили великі втрати американських військових у В'єтнамській війні, протестні виступи пацифістів і афроамериканців. Він не став балотуватися на другий термін на президентських виборах 1968 року через низьку популярність.

Республіканець Джеральд Форд програв демократу Джіммі Картеру в 1976 році, оскільки йому доводилося вживати непопулярних заходів для виведення країни з економічної кризи. Картер програв республіканцеві Рональду Рейгану на тлі невдач у зовнішній і внутрішній політиці. Та ж доля спіткала республіканця Джорджа Буша-старшого на виборах 1992 року, оскільки він порушив обіцянки перед електоратом і підвищив податки. Всі вони визнали свою поразку і покинули Білий Дім, не створюючи перешкод для передачі влади своїм спадкоємцям.

Дональд Трамп вирішив відзначитися і наостанок пограти на нервах своїх опонентів з Демократичної партії, помститися за провокації протягом його президентського терміну. Чотири роки тому демократи підозрювали Росію у втручанні у виборчу кампанію і вплив на результат виборів на користь Трампа, що зрештою спростував у своєму розслідуванні колишній директор ФБР Роберт Мюллер. У вересні 2019 року лідер демократичної більшості в Палаті представників Ненсі Пелосі ініціювала процедуру імпічменту президента, звинувачуючи його в тиску на президента Володимира Зеленського. Президент вивів на вулицю своїх прихильників точно так же, як це зробила Демократична партія після вбивства Флойда.

Однак, Трамп перейшов межу закону. Багатотисячний мітинг його прихильників у Вашингтоні, куди з усієї Америки з'їхалися прихильники теорій змови і ультраправих ідей, закінчився захопленням і погромом Капітолію — комплексу, де засідає Конгрес США. На мітингу президент закликав натовп йти на Капітолій і показати силу, що означає підбурювання до незаконного захоплення держустанови. Палата представників Конгресу США 13 січня проголосувала за імпічмент — відсторонення Трампа від влади. Трампу напевно загрожують судові позови після закінчення президентських повноважень і втрати правового імунітету. Цього разу надмірна ексцентричність зіграла не на користь Трампа.

Нагадаємо, 20 січня під час інавгурації президента США Джозефа Байдена нашу країну офіційно представить посол України в Вашингтоні Володимир Єльченко, як і посли інших держав. Експерти прогнозують, що це не завадить багатьом відомим політикам намагатися підібратися ближче до Байдена. "Коментарі" розбиралися, у кого більше шансів і чому, а також в тому, що це дасть конкретним політикам і Україні в цілому.