Рубрики
МЕНЮ
Slava Kot
Партнерство між президентом Туреччини Реджепом Ердоганом і російським лідером Володимиром Путіним, яке сформувалося на тлі війни в Сирії, поступово втрачає стратегічну основу. Про це йдеться в аналітичному матеріалі The New York Times, яктй описує глибші зміни балансу сил у регіоні та нову роль Анкари у відносинах з Україною.

Володимир Путін та Реджеп Ердоган. Фото: AFP
Старша наукова співробітниця Інституту Близького Сходу Гьонюль Тол у статті для NYT зауважує, що ще кілька років тому Москва і Анкара будували прагматичну модель співіснування в Сирії: Росія контролювала повітряний простір, Туреччина підтримувала окремі опозиційні сили, а сторони уникали прямого зіткнення. Ця система дозволяла обом країнам розширювати вплив на Близькому Сході та одночасно послаблювати позиції Заходу.
Однак, повномасштабна війна Росії проти України змінила цю рівновагу. Ізольована на Заході Москва дедалі більше залежала від Туреччини, яка не приєдналася до санкцій і стала важливим транзитним та економічним хабом для російських потоків. Як наслідок, це тимчасово посилило вплив Анкари у відносинах із Кремлем.
На думку Гьонюль Тол, переломним моментом стало падіння режиму Башара Асада наприкінці 2024 року. У цей час Росія була зайнята війною в Україні і не змогла підтримати свого союзника в Сирії, тоді як Туреччина фактично закріпила роль ключового регіонального гравця.
Для Путіна така динаміка означає поступову втрату впливу в регіонах, де раніше Росія могла діяти як ключовий арбітр. Для України ж відкривається додатковий дипломатичний і безпековий простір, який може посилити її зв’язки на Близькому Сході.
Раніше портал "Коментарі" повідомляв, що Туреччина готує нову угоду з Росією.
Також "Коментарі" писали, що в Кремлі розкрили, як вручили Володимиру Путіну лист від Зеленського.