Ексклюзив Конфлікт Вірменії та Азербайджану: в чиїх інтересах нові військові дії

Днями в районі кордону Азербайджану і Вірменії було неспокійно. З 12 по 14 липня протиборчі сторони обмінюються обстрілом з артилерії, важкого озброєння, безпілотників і авіації. Не обійшлося без убитих і поранених з обох сторін у прикордонних районах. "Коментарі" розбиралися, що ж стало причиною військових дій і в чиїх інтересах може бути конфлікт, що виник.

Останній раз вірменські й азербайджанські військові обмінювалися вогнем в зоні Карабаського конфлікту у квітні 2016 року. Зараз зіткнення азербайджанських та вірменських військових сталися в іншому місці, на ділянці кордону недалеко від азербайджанського населеного пункту Товуз. Сторони звинувачують одна одну в початку бойових дій. За версією Вірменії, азербайджанські військові порушили державний кордон і заїхали на машині на чужу територію, у зв'язку з чим їм довелося дати відсіч. За версією Азербайджану, вірмени першими відкрили вогонь артилерії. У будь-якому випадку, перейти від дипломатії до військових дій керівників Азербайджану і Вірменії спонукали конкретні причини.

Фактор Карабаху

Бойові дії в районі вірмено-азербайджанської кордону відбулися після серії невдалих переговорів Баку і Єревана з питання врегулювання збройного конфлікту в Нагірному Карабасі. До розпаду СРСР даний регіон, де проживають етнічні вірмени, мав статус автономії у складі Азербайджану. Проте, Азербайджан втратив контроль над Нагірним Карабахом і семи районами навколо даної території (20% території) в результаті збройного конфлікту в кінці 80-х – початку 90-х з місцевими сепаратистами, яких підтримує Єреван. Конфлікт забрав життя не менш 30 тис. осіб. Зараз на території Нагірного Карабаху існує самопроголошена невизнана Республіка Арцах. З 1992 року йдуть переговори про врегулювання Карабаського конфлікту в рамках Мінської групи ОБСЄ за посередництва США, ЄС і Росії.

З приходом до влади у Вірменії прем'єр-міністра Нікола Пашиняна в травні 2018 року на хвилі акцій протесту переговорний процес активізувався. В цьому році карабаське питання обговорювалося на зустрічі міністра закордонних справ Вірменії Зограба Мнацаканяна та його азербайджанського колеги Ельмара Мамедьярова в Женеві в січні, в ході переговорів Нікола Пашиняна і президента Азербайджану Ільхама Алієва на полях Мюнхенської конференції з безпеки в лютому, на інтерактивному засіданні Мінської групи в червні, але домовитися ні про що не вдалося. Нікола Пашинян наполягає на поетапному врегулюванні і переговорах азербайджанської влади з владою Республіки Арцах. Пашинян, як і представники карабаського клану екс-президенти Роберт Кочарян і Серж Саргсян, не поділяє поглядів першого президента Вірменії Левона Тер-Петросяна, який пропонував демілітаризувати Нагорний Карабах і повернути Азербайджану деякі захоплені населені пункти.

У свою чергу, Азербайджан не готовий іти на переговори з карабаськими сепаратистами, оскільки не визнає Республіку Арцах і не вважає її стороною конфлікту. Ільхам Алієв наполягає на поверненні Нагірного Карабаху і всіх окупованих азербайджанських територій. Він допускає можливість переговорів з сепаратистами лише в тому разі, якщо Вірменія припинить надавати фінансово-економічну допомогу регіону і виведе звідти свої збройні сили. Пашинян заперечує військову присутність Вірменії в Нагірному Карабасі і стверджує, що крім місцевих збройних формувань і вірменських добровольців там нікого немає.

На думку аналітика Центру кавказьких досліджень МДІМВ Вадима Муханова, перешкодою у вірменсько-азербайджанських переговорах є відсутність інтересу в обох сторін конфлікту займатися його врегулюванням, а події останніх днів свідчать про загрозу повномасштабних військових дій між Баку і Єреваном за межами Нагірного Карабаху. Експерт Російської ради з міжнародних справ Сергій Маркедонов вважає, що існує загроза ескалації конфлікту, а ситуація в регіоні на межі війни й миру. Безумовно, керівництво Азербайджану, яке розглядає сценарій військових дій з Вірменією і тому витрачає на оборону втричі більше, в останні роки закуповувало вертольоти в США, системи залпового вогню в Росії і Чехії, протитанкові комплекси і безпілотники в Ізраїлі, бойові літаки у Пакистану, оперативно-тактичні ракетні комплекси у Білорусі.

Однак, з російськими експертами можна посперечатися. Азербайджанці обстрілюють позиції вірмен для того, щоб продемонструвати силу новій владі Вірменії, змусити проявити більшу зговірливість по карабаському питанню. У Баку зацікавлені не воювати з Єреваном, а зрушити переговори з мертвої точки. Інцидент в районі Товуза – підходящий для цього привід. На початку липня Алієв заявив, що Азербайджан готовий вести з Вірменією виключно предметні переговори. В іншому випадку у них немає сенсу. Азербайджанський президент вважає, що цьогорічні відеоконференції Мінської групи не істотні. Азербайджан продемонстрував свою готовність у разі необхідності вести військові дії з Вірменією за межами Нагірного Карабаху.

Чи дійде до цього справа – інше питання. Військові дії проти Вірменії знайшли відгук в азербайджанському суспільстві. Жителі Баку влаштували багатотисячний несанкціонований мітинг в підтримку азербайджанської армії, вимагали звільнити Нагорний Карабах і навіть спробували увірватися в будівлю парламенту. Азербайджанським правоохоронцям довелося розганяти їх за допомогою водометів. Підтримку Азербайджану висловила Туреччина – його основний регіональний військово-політичний союзник. Прохолодно до застосування сили поставилися на Заході. У ЄС закликали сторони конфлікту сісти за стіл переговорів. В США не на користь Азербайджану грає впливове вірменське лобі. Виконавчий директор Вірменського Національного Комітету Америки Арам Гампарян закликав Палату представників Конгресу США врахувати пропозицію конгресмена демократа Марення Шермана виключити з військового бюджету на 2021 рік видатки на допомогу Азербайджану.

Внутрішньополітичні проблеми Вірменії

Німецький аналітик "Фонду імені Генріха Белля" Штефан Майстер вважає, що збройні зіткнення між Вірменією та Азербайджаном – чистої води випадковість. Політолог вважає, що азербайджанські військові випадково опинилися на території Вірменії, а вірменські силовики швидко відреагували. Майстер сумнівається, що це підготовлена операція. Навіть якщо так, то вірменські влади могли сповістити азербайджанських колег про те, що трапилося по лінії міністерства закордонних справ, міністерства оборони і не доводити справу до артилерійських дуелей. Однак, прояв стриманості по відношенню до давнього супротивника міг бути сприйнятий у вірменському суспільстві як нездатність прем'єра Пашиняна захистити суверенітет їх держави. Республіканська партія колишнього президента Сержа Саргсяна і основного противника вірменського прем'єра могли б використовувати це для організації акцій протесту проти чинного уряду.

Прикордонний бій з азербайджанськими військовими був використаний Єреваном для відволікання уваги суспільства від непростої ситуації, яка склалася у Вірменії в умовах пандемії коронавіруса. На думку експерта з соціальних питань Елли Бабаян, Вірменія програла битву з епідемією коронавірусу, яка носить в країні вибуховий характер. За її інформацією, 70% смертей від коронавірусу у Вірменії припадали на останні три тижні, на стику травня-червня. Система охорони здоров'я Вірменії виявилася непідготовленою до такого виклику і кожен день до 40% тестів на коронавірус показують позитивний результат. У тримільйонній Вірменії на коронавірус захворіли 33 тис. осіб, включаючи Пашиняна і членів його сім'ї, яким вдалося легко перенести хворобу. За інформацією Бабаян, вірмени масово порушують запобіжні заходи, не одягають маски в громадських місцях, недбало поводяться і деякі члени команди Пашиняна. Міністр охорони здоров'я Вірменії Арсен Торосян не вважає коронавірус небезпечною інфекцією і з'являвся без маски в кафе в компанії людей.

Політолог дослідного інституту "Політекономія" Беніамін Матевосян вважає, що пандемія коронавірусу призведе до негативних наслідків для вірменської економіки, включаючи скорочення трудової міграції та грошових переказів з-за кордону, зниження доходів від туристичного сектора, зниження цін на експортовані Вірменією мідь і молібден, спад сільгоспвиробництва. До того ж, на думку Матевосяна, країну очікує підвищення цін на російський природний газ. У квітні компанія "Газпром Вірменія" звернулася в Комісію з регулювання суспільних послуг з пропозицією підвищити на 36% тариф на газ для вірменських споживачів.

Інтереси Кремля

Незважаючи на те, що Вірменія бере участь у прокремлівському військово-політичному блоці ОДКБ, Росія досить мляво відреагувала на інцидент в районі Товуза, утрималася від тиску на Баку. Прес-секретар Кремля закликав Вірменію і Азербайджан виявляти стриманість і висловив готовність Росії виступити в якості посередника в мирному врегулюванні. Генсек ОДКБ Станіслав Зась провів екстрене засідання постійної ради організації з даного питання. Стримана позиція РФ означає те, що в Кремлі не горять бажанням надавати військову допомогу уряду Пашиняна, оскільки не згодні з його політичним курсом.

У червні під час відеоконференції саміту Східного партнерства, Пашинян поділився з представниками ЄС своїми планами продовжити в найближчі роки боротьбу з корупцією, реформування судової системи, інші демократичні реформи. Росії не вигідно, щоб такі перетворення проходили в одній з країн-учасниць Євразійського економічного союзу, оскільки того ж будуть вимагати росіяни від президента Володимира Путіна. Москва зіткнулася з проблемою народних протестів на економічно депресивному Далекому Сході після затримання губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала з опозиційної Ліберально-демократичної партії Росії", який переміг на останніх виборах кандидата від правлячої партії "Єдина Росія". Російському керівництву не вигідні оксамитові революції аналогічні тій, яка пройшла у Вірменії в 2018 році.

Кремль зайвий раз нагадує вірменським владам, що їм не обійтися без військової допомоги з РФ у випадку воєнних дій з Азербайджаном. Керівник експертно-аналітичної мережі PolitRUS Віталій Арьков вважає, що з приходом до влади Пашиняна у Вірменії йдуть розмови про виведення російської військової бази з населеного пункту Гюмрі, які варто сприймати як спробу шантажу Росії, з метою отримання грошей. Сам Пашинян вважає, що у Вірменії недостатньо сил для захисту своїх кордонів, а прессекретар міноборони Шушан Степанян впевнена в тому, що розмови про виведення російських баз – нібито ознака політичної незрілості. Періодично питання про виведення бази з Гюмрі піднімають громадські діячі, особливо після випадків насильства окремих російських військових по відношенню до місцевого населення.

Ескалація збройного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном відповідає інтересам Кремля на Південному Кавказі. Даний конфлікт стримує інтеграцію двох республік в євроатлантичні структури, використовується Росією як привід для заробляння грошей на продажу зброї. У 2006-2016 роках частка російського зброї становила 22% в обсязі імпортованих Азербайджаном озброєнь. У різні роки Росія поставляла в Азербайджан військові вертольоти, танки, бронетранспортери, протитанкові, зенітно-ракетні комплекси, реактивні системи залпового вогню, самохідні артилерійські установки, стрілецьку зброю. Російську зброю купує Вірменія.

До тих пір, поки Вірменія та Азербайджан не врегулюють суперечності, вони будуть обертатися в орбіті впливу Росії.